20 років Незалежності України - це вже історія. У моїй пам’яті залишилися незабутніми ті роки, місяці, дні, коли Україна виборювала свою свободу.

У нас на Миргородщині першими паростками демократизації суспільства стало створення місцевих організацій Товариства української мови ім. Т.Шевченка і Народного Руху України (тоді ще з додатком «за перебудову»).

У вересні 1990 року в місті вийшла перша незалежна демократична газета «Майдан» - спільний орган цих двох миргородських громадських організацій. У миргородців уперше за багато десятиліть з’явилася можливість знайомитися з міськими подіями не тільки зі сторінок офіційної преси, а й із незалежної, як тоді казали, «неформальної».

Члени Товариства української мови вели значну просвітницьку й роз’яснювальну роботу серед населення, розповсюджували нову літературу, влаштовували вечори, вистави, присвячені напівзабутим або несправедливо замовчуваним українським письменникам. Велика увага приділялася відродженню українських національних традицій. Запрацювали курси з вивчення української мови.

Члени Народного Руху України вели роз’яснювальну роботу проти підписання нового Союзного договору, доводили необхідність Незалежності нашої держави. Ми першими в Миргороді підтримали ідею віруючих щодо відбудови й відродження Успінського собору, влаштували день пам’яті Чорнобильської трагедії, надіслали кошти жителям постраждалого району. Ми постійно йшли до трудових колективів, на заводи, підприємства, намагалися підняти національний дух українців.

Збиралися ми щонайчастіше у сквері перед тодішнім райвиконкомом. Виходили на майдан із гаслом: «Люди, покиньте страх: страшна не свобода, а ярмо!»

Це сьогодні масові акції й заходи стали буденним явищем, а тоді це було дивно, незвично. Гостро реагувала на них і компартійна влада. Так, наприклад, 1990 року нас, керівників миргородських організацій Руху й Товариства української мови, навіть було притягнуто до суду за те, що організували свято Миргородського козацького полку. Щоправда, суд нас виправдав, бо вже настали інші часи, і тиск комуністичної партії дедалі слабшав.

Хочу назвати імена тих миргородців, які першими в місті розпочали діяльність, спрямовану на національно-демократичне відродження України. Це педагоги Любов Желізняк, Євген Полтавець, Валерій Козаков, Ніна Носова, Валентин Явтушенко, Воля Волик. Це лікарі Микола Іванчук, Олександра Герасименко, Петро Ярмоленко, лікарі фірми «Хатіс», бібліотекар Леся Бондар, краєзнавці Іван Гурин і Ганна Бабич. Це робітники Юрій Пихар і Юрій Парьоха, інженерно-технічні працівники і службовці Анатолій Ярмоленко, Богдан Щербатий, педагог Аза Шахмаметьєва, літератори Антон Шевченко і Анатолій Сазанський, художники Віктор Брикулець і Віктор Бекетов, подружжя Грядунових та багато інших.

Палко підтримувало нас старше покоління миргородських кобзарів, хоч вони через свій поважний вік уже не ходили на масові акції.

Пам’ятними для мене були дні проголошення Незалежності України. Путч ГКЧП 19 серпня застав мене в Тернополі, куди ми возили друкувати газету «Майдан». Повернувшись до Миргорода, привезла листівки, газети, літературу. І тожі ж таки, 23 серпня, разом із іншими миргородцями поїхала до Києва, щоб вимагати від депутата Бориса Сваткова голосувати за незалежність України. Під стінами Верховної Ради тоді зібралися сотні тисяч українців.

Знаєте, що тоді вразило? Єдність людей. Маєво національних прапорів. Співали «Ой у лузі червона калина», пісні січових стрільців. Була страшенна спека, ми стояли на площі цілий день. Усі були голодні й спраглі, але ніхто не розходився. Кияни підтримували нас, виносили нам хліб і звичайну водопровідну воду в трилітрових банках. Ми розламували руками той хліб і пили оту теплу воду зі спільної трилітрової банки. І ота тепла вода була для мене найсмачнішою в світі! Бо то була вода Єднання.

Що для мене сьогодні 20-а річниця Незалежності України, спитаєте ви? Свято, певна річ, велике свято. Але з присмаком гіркоти. Бо ми сьогодні маємо не ту Україну, про яку мріялось два десятиліття тому.

Відсутність у керівництва чітких українських національних пріоритетів – ось те гальмо, яке стримує і ще, мабуть, стримуватиме розвиток нашої держави. Вражає, що на 20-му році Незалежності в Миргороді, всупереч твердження Президента, що нібито в Україні немає цензури, з преси вилучаються, як і за комуністичних часів, імена наших українських діячів і героїв. Вилучаються на догоду кому? Гірко…

Але, попри все, будьмо оптимістами й працюймо заради України.

З прийдешнім святом Вас, шановні миргородці! Слава Україні!

Людмила Розсоха, заступник директора з наукової роботи Миргородського краєзнавчого музею, Заслужений працівник культури України.