Розповідь Мотрини Варфоломіївни Омельченко,1917 р.н. Фото 60-х років.

Мотрина Варфоломіївна  проживала під час голодного мору 1930-1934 років в Миргороді по провулку Галушкі нському№11(тепер№21).Батьки козацького роду.

Я розповім про знатний козацький рід нашої невістки, Омельченко(Панащатенко)Марії Павлівни, 1905 р.н..Її батько, Панащатенко Павло Федорович,  1860 р.н.-рідний брат, Панащатенка Степана Федоровича, 1863 р.н.який двічі вибирався миргородським головою з 1906 по 1914 роки, якого на цій посаді змінив в 1915 році,лікар, Іван Андрійович Зубковський.Сталось так, що в 1861році  молоду матір,Павла Федоровича, поруч з двором- на толоці, до смерті загризла тічка диких собак.Немовляті Павлику,потрібна була годувальниця-можливо ця жінка і стала матір'ю Степана Федоровича.

З  початку колективізації за двором"куркулів" Панащатенків по вулиці Єрківській№1 і №3 був особливий нагляд. Восени 1932 року батько,Павло Федорович з сином Василем 1901р.н.,викопали в дворі колодязь.Василь по необачності опустив в колодязь торбинку з зерном пшениці,що залишилась після рейду активістів.Хто підгледів невідомо,але "недалекий" сусід Йосип Мокрина доповів своєму активу,що розміщався в хаті по провулку Галушкінському№1-"куркулі Панащатенки,щось сховали в колодязі,я бачив з груші."На наступний день в двір з’явилась свора активістів особисто з Антоном Кандьором,Веклою Іваном і іншими.Уповноваженим був Яків Іщенко. Йоська Мокрина з порогу заявив: «…діду Павле віддай те, що заховав в колодязі». Активісти не церемонились -  знайшли в сінях віжки,обв’язали ними Йосипа і опустили до колодязя де й відшукали торбинку з декільками жменями зерна.

Не дивлячись на те,що Стаднянська сільська рада на чолі з Зеликом Павлом Махтейовичем"розкуркулила"Панащатенків ще в 1930 році,забравши пару коней,корову,привласнила землю.Сільська рада постановила:"…за нездачу, лишків зерна,державі оштрафувати на 240 крб.,а це значить описати-жилу хату на 100 крб.,не добудовану хату Василя на 80 крб.,сарай на 15 крб.,стіл 1 крб.,кровать 2 крб.,стару клячу на 4о крб.

Так сім’я Панащатенків лишилась без засобів для існування.

Але й цього було замало Миргородський міськвідділ ГПУ постановив:"… за зрив хлібозаготівлі,вислати на виправні роботи до Харкова Панащатенків:Федора Павловича 1901р.н.,Євдокію  Павлівну 1912 р. н.,Михайла Павловича 1914 р.н.З ними поїхав і батько Павло Федорович.

Залишились поневіряться по чужих хатах Василь Павлович з сином Іваном 1920 р.н.та дружиною Марією Семенівною яка працювала вантажником в миргородському заготзерні по вул.Гоголя напроти крупозаводу.Вона мені розповідала,що творилось в схронах заготзерна. Було завезено зернових скільки,що не вміщались в коморах і багато зерна знаходилось в кучах в дворі.Просто неба лежала пшениця,жито ,кукурудза в качанах.НКВДісти і військові в будьонівках з рушницями охороняли зерно від голодного люду.Вже в січні 1933 року зерно почало пропадати - перелопачення не допомагало.Зерно чорніло і пріло.Чому його не вивозили? Про це знала тільки влада.

Голодуючий люд з Миргороду і навколишніх сіл бачили такий безлад,лізли через огорожу і робили підкопи.Скільки люду перестріляли охоронники,а скільки померло голодною смертю під огорожею?

Весною пріле зерно обливали гасом і спалювали.І це в той час коли, від голодного мору, люди вимирали цілими сім’ями.

Марії Семенівні ,як вантажниці ввели в обов’язок,кожного ранку завантажувати на підводу вбитих і померлих за ніч навколо двору заготзерна.В нагороду за кожного завантаженого давали сухаря, інколи хліб.

Кожна влада по своєму бореться - з тими хто її обирає!

                                       Записав Джунь О.П.