М. Марченко, ветеран партії і праці (с.Обухівка):

Настав 1932 р., з села вивозили все, що можна було їсти.

За ініціативою районних керівників - секретаря райкому пар­тії Гришкана, голови райвиконкому Журливого, прокурора Каца в кожному селі були організовані «буксирні» бригади, які хо­дили з довгими металевими штирями і кололи землю у дворах: шукали захований хліб. Помилування при таких обшуках не жди - забирали все, навіть печені коржі в хатах.

Голод все більше огортав населення Обухівки і навколишніх сіл. З'явилися «ходаки», «міняйли», злодії. Люди ходили в поле збирати гнилу картоплю і все, що можна ще з'їсти.

Літом 1933 р.голодомор повністю охопив села Миргородщини. Двори заросли бур'янами, на вулицях, у канавах лежали трупи, ховати їх ніхто не збирався. Люди ходили пухлі, на ходу падали, вми­рали. Батьки відвозили дітей у міста, кидали там, а може хто візьме дитину і вона виживе...

Мати зняла з шиї золотий хрестик і послала мене в Миргород у «Торгсин». Два добре вгодовані дяді схопили хрестик, у торбу щось насипали, кинули на ваги і віддали мені : «Іди!» ... Я пішов на залізничний вокзал. На пероні людно. Стоїть поїзд. З вагонів виносять мертвих людей. Кладуть на вози і кудись від­возять...