Улізько Марія Василівна ( с. Декабристи):

На хуторі люди мерли, як мухи. Трупи лежали скрізь. Вона з мамою йшла стежкою, лив дощ, а на стежці лежала мертва жінка.

Демченко Анастасія Василівна (с. Декабристи): Ми жили в Радченках, сім'я велика: 6 дітей. Батько був кол­госпником. План хлібоздачі виконав, йому другий наклали. Ви­конав. Третього не виконав. Нічим було. Тоді нас викидали з хати, все забрали. А це ж була зима, холод, заметіль. Йшли від однієї хати до іншої. Та ніхто не пускав. Боялися. Голова нака­зав не пускати підкуркульників до хати...

А в Шумейковому що робилося?! Весь хутір вимер. Приїхали збирачі трупів, повкидали в колодязь всіх. То були страшні жнива. Смерть косила швидко. Не встигали копати ями та й ні­кому було, то трупи кидали в колодязі, погреба - потім заси­пали.

(Записала Г. Бабич. 1991 р.)

 

Згадує Ганна Баблій (с.Хомутець):

Вона служила у лікаря курорту. Щоб якось допомогти родині, яка жила в с.Хомутець, Ганна збирала об'їдки: в глечик зливала недопите какао, кусочки хліба і ховала, потім передавала сестрі Оришці. Та господиня довідалася про це і вилила все у помий­ницю, туди ж полетіли і черстві кусочки хліба.

Лікар-дієтолог А. А.Бокалейников та його дружина були ситі, вони не вірили, що хтось голодує, голоду для них не було. Для них були труднощі росту. Але від цих труднощів росту пухли і вмирали не вони, а селяни.

( Олена Звичайна. Миргородський ярмарок. С.ЗО, 41)

Розповідає Федір Федорович Федоренко, ветеран війни і праці (Миргород):

.. .Мама лежала долі на рядні, ходить уже не могла. Вона ска­зала мені: «Синочку Федю, я незабаром помру, ти старшенький, бери своїх братиків ... йди з ними на ринок, десь якусь знайдете крихітку».

Одного разу, коли ми поверталися додому, нас зустріла якась тітка і говорить: «Ідіть отак прямо по цій же вулиці, недалеко стоїть великий цегляний будинок (раніше у ньому була пе­карня), там дають дітям раз в день їсти». Ми пішли. Біля бу­динку було багато дітей і довга черга. В черзі я загубив Петю і Ваню.

На другий чи третій день вони прийшли додому. Останній раз ми бачилися біля вмираючої мами. Вони пішли до притулку чи кудись... мама померла і я залишився сам... сиротою на все життя».

 

(Ф.Федоренко. Прапор перемоги. 28.04.1990. № 67)

Як підтверджує дочка ,Федора Федоровича,Ольга Федорівна батько згодився ,що його брати- ФедоренкоПетро Федорович 1926 р.н. і Федоренко Іван Федорович 1928р.н.померли в притулку по вулиці Єрківській 23 (тепер31)