Засвідчує Галина Петрівна Супруненко

Галина Петрівна Супруненко 1924 р.н.(На  фото) повідала, що в серпні 1932 р. її мати закупила на зиму зерно, щоб змолоти взимку на борошно. Але як не ховали те зерно, «посіпаки забрали його до зернини». Тільки завдяки тому, що знайомий батьків єврей, що працював у магазині Торгсіну, час від часу за ще не ношені речі давав їм тухлі оселедці та прілі сухарі, сім'я вижила.

 Я своїми очима бачила в магазині зерно, борошно, всяку рибу, консерви, шинку й ковбаси, цукор і молочні продукти.  Всього було в такій кількості, що вистачило б прогодувати всіх голодних. Але де взяти царські червінці, срібло, алмази, вироби з золота й інші сімейні реліквії, які майже даром забиралися торгсінівськими ділками.

   Я часто навідувалася до подвір'я Кузьменка. Стану біля колючої огорожі й дивлюся, як снують ходячі тіні дітей віком від двох до 17 років. Скільки їх за ноги й руки за зиму повитягували у двір мертвих, ніхто не рахував. Так вони безіменними й залишаються до цього часу. У мене до сих пір перед очима стоїть страшна картина: весною, коли зазеленіла трава, дітей почали випускати на подвір'я, а вони, охлялі за зиму, бо запаси харчів закінчилися, ставали на коліна й лікті, і мов козенята, паслися на траві.

Свідок Віра Іванівна Шапочка (ровесниця Г.П.Супруненко): «У нашій сім'ї за зиму 1933 року померли сестра Марія, брат Андрій і батько Іван. Померли тихо.Я й сама була пухла від голоду. Але те, що я бачила крізь вікно на печі, яке виходило на подвір'я Кузьменка, в таборі за колючим дротом, мені часто сниться. Незважаючи на те, що дирекція заборонила дітворі їсти траву, вони виповзали у двір пастися й об'їдати листя на деревах. А потім із диким криком качалися по двору й помирали в страшних муках.Та найжахливіше,що я бачила на подвір’ї табору, коли восени на свіжо закопаній могилі ворушилась земля,від ще живих, прикиданих дітей.

Засвідчує Балацька (дівоче прізвище Бондаренко) Ольга Василівна: «Моя мати Явдоха Василівна Бондаренко померла в 1913 році, коли мені було всього 2 роки. Відбулася перша панахида в новій церкві по моїй матері. Батько помер влітку 1933 року від голоду. Поховали батька в братській могилі,на території дитячого будинку в якій уже було добрий десяток трупів дітвори й дорослих».                                                                              

ЗАПИСАВ ДЖУНЬ О.П.