Спогади
Пазинича Івана Миколайовича
Мої
спогади базуються на розповідях моєї матері та мого дядька.
Мій прадід з козацького роду з с. Зубівка. Там він і одружився з козачкою,в якої був
козацький наділ.
У мого діда, Пазинича Гаврила Івановича, було ще два
брати - Іван та Роман. Роман забрав свій наділ (І/З) і господарював на ньому.
Іван же свій наділ (І/З) віддав моєму дідові, а сам подався до міста. Тобто, по
тих мірках, мій дід володів значною земельною площею.
Моя розповідь буде торкатися трагічних подій кінця
20-х рр., які відбувались в Миргородському повіті під час колективізації та встановлення
радянської влади. Зокрема, я розповім про Бакумівку, де я народився і де жила
моя сім’я.
Проводячи колективізацію, бакумівські
комуністи-активісти вирішили діяти нелюдськими методами. Одного дня вони
зібралися у "зборні" (сільській раді). Там був кінь. Сани
позичили у мого діда, Пазинича Гаврила Івановича. Ці комуністи-активісти вдень
роз’їжджали по селу, добряче підпили. Ввечері ця ватага під’їхала до садиби
Ковтунів. Вони проживали там,де нині знаходиться контора колгоспу, і яка до цього часу носить назву Ковтунівщина.
Під’їхавши до хати Ковтунів, активісти зайшли до
будинку. Всю сім’ю зігнали в одну кімнату, а потім по-одному почали виводити в
іншу кімнату. Там членів сім’ї заставляли ставати на коліна і
бити поклони і давати клятву, що в хаті немає золота. Коли члени сім’ї ставали
бити поклони,їм на шию накидали удавки і так знищили всю сім’ю. Тіла загорнули
в ряднини і завантажили на сани. Потім вся група поїхала на Крячунівщину (
там,де був маєток Смагіних) на річку Хорол. Там активісти-комуністи прорубали
ополонку і повкидали вві трупи в річку.
У той час,коли сім’ю Ковтунів знищували і
вкидали в річку, за ними слідкував Засиль Діденко (сільське прізвище Коза),і
бачив вою процедуру. Через день-два,коли односельці почали турбуватися, де
дівалася сім’я Ковтунів, Василь дав вказівку, що необхідно шукати їхні трупи в
Хоролі. Там їх дійсно знайшли рибалки. Трупи повитягали і поховали всим селом.
В той же день ця ж група
комуністів-активістів поїхала до Хомутця, де вчинила таку ж процедуру з однією
сім’ею, як і з родиною Ковтунів. Сталося це десь на хуторі між Хомутцем і
Бакумівкою. Розповідають, що це було те місце, де А.П.Чехов хотів придбати собі
садибу,коли приїжджав на Миргородщину.
Серед учасників цього акту вандалізму мені
відомий лише один - це двоюрідний брат моєї матері Ігор Наріжний. Він же
говорив моїй матері,що "піди Палажко на ніч з дому,то ми те саме зробимо
Пазиничам (тобто моїй родині),що й Ковтунам".
Не можу пробачити комуністам і
того,що вони зробили з моїм дідом. Коли активісти-комуністи готувались до проведення
розправи над сім’ею Ковтунів,то як я зазначав,позичили у мого діда сани. При
розслідуванні даного випадку слідчий брав покази по справі і в мого діда,який
також підтвердив,що сани у нього позичали.
Після дачі показів мого діда викликали до
"зборні" (сільради) і побили амбарним замком. Після цього дід тиждень
пролежав дома і помер. У побитті діда та акції по знищенню сім’ї
Ковтунів,вірогідно, брав участь і Петро Бацман.
Після смерті діда нас почали розкуркулювати.
Як я вже говорив,брат мого діда проживав у Миргороді
і був в добрих стосунках з миргородською партноменклатурою. Коли розпочався
процес розкуркулювання,моя мати декілька разів їздила до діда Івана і просила
допомогти,щоб нас не розкуркулювали.Нехворосний та Легейда,як тодішня керівна
верхівка Миргородщини, декілька разів звертались до бакумівських комуністів з
відповідними дзвінками, але врешті-решт це не допомогло.
Взимку 1931р. до нас в хату прийшли
комуністи-активісти і повідомили,що нас розкуркулили і щоб ми забиралися геть
із хати.
Уповноважений зайшов до хати,зняв з крючка колиску,в
якій лежав двохмісячний я,і виніс на вулицю на 30-ти градусний мороз. Потім
вигнали і інших членів сім’ї,сказавши,щоб ішли куди очі дивляться Наша сім’я
вимушена була жити в різних добрих людей.
До цього часу не можу зрозуміти,за що людей,які
тяжко працювали, зіп’яли хату,серед лютої зими вигнали на вулицю вмирати,
У 1937р. мого батька,Пазинича Миколу
Гавриловича,арештували. З Бакумівки батька повезли в Комишню,де й відбувся суд.
звинувачували по ст.58:агітація проти радянської влади. Кожний день його били,
заставляли підписати документи,де визнавалась вина. За рішенням трійки батько
отримав 10 років таборів. Покарання відбував у м. Біробіджан Хабаровського краю і повернувся
у 1947р.
Наступні мої спогади базуються на спогадах
мого дядька та матері і стосуються подій радянсько-німецької війни,які
відбувались на Миргородщині, зокрема про партизанський загін у Обухівці.
З початку війни, коли фронт підійшов до
Миргородщини,за В.Обухівкою був організований табір партизанського загону. В лісі була організована база:землянки,склади
продуктів харчування та зброя. Після окупації фашистами Миргородського району
усі члени партизанського загону пішли у ліс на свою базу.
Коли німці дізналися,де знаходиться ця база,вони
вирішили її знищити. Для цього з декількох районів було зібрано поліцаїв, які
блокували базу загону.
В
цій ситуації деякі члени загону вчинили не зовсім порядно, якщо не сказати
більше. Наприклад єврей Чорток (вірогідно Чорток
Яків Юдович. Примітка А.Ф.),який був членом загону,пішов до командира загону
Іващенка і на колінах,під приводом того що хворий,
просив дозволу покинути загін. Також він просив у Іващенка пропуск, завірений
підписом та печаткою. Іващенко дозвіл дав. Більше того, Чортку дозволили
виїхати із оточення на автомобілі «емка», який був захований партизанами в
лісі. Таким чином, разом з водієм, а ним був член загону, моєї тітки чоловік
Михайло Коваленко, Чортку вдалося втекти з оточення. Хто б що не говорив, а
тоді ще можна було вийти з оточення через коридор Зіньків-Харків.
На автомобілі Чорток з моїм
дядьюм приїхали в Харків, і вже там їх
дороги розійшлися. Чорток поїхав поїздом до своєї сім’ї в Середню Азію, а Коваленко пристав до
військової частини і воював до 1943р.До війни Михайло Коваленко працював водієм
в міліції.
Про Чортка мені розповідав і Владислав Деркач (1929
р.н.). Він говорив, що зустрів Чортка в поїзді, переодягненого в жіночий одяг.
Як мені відомо, Чорток після війни працював у заготзерні, потім, нібито сидів
за недостачу, потім працював у міськторзі. До війни він нібито був
уповноваженим.
Дещо, із розповідей моєї матері та батька,я знаю про
долю декого з партійних активістів Миргородщини. Нехворосний, наприклад, який у
20-х рр. був активістом на Миргородщині, був ректором Харківського
університету. Згодом він став ворогом народу. В 30-х рр. XX ст. його судили, на
суді він помер від розриву серця. Про
встановлення радянської влади в Миргородському повіті мій батько розповідав
мені, що коли в керамічному технікумі були збори (вірогідно, мова йде про
перший з’їзд Рад Миргородського повіту, який відбувся 4 лютого 1919р. в приміщенні
художньо-промислової школи їм. Гоголя. (Примітка А.Ф.) по встановленню
радянської влади, то Г.П.Радченко бігав по сцені з маузером і заставляв
голосувати за радянську владу.
ЗАПИСАВ-ДИРЕКТОР МИРГОРОДСЬКОГО
КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ ,ФЕСЕНКО АНДРІЙ МИХАЙЛОВИЧ.
|