Свідчення Рябко Ганни Степанівни і Любченко
Софії Степанівни ,село Савинці(пряма мова).
Ми добре пам’ятаємо як. у тридцятих годах
почався голод у селі. Люди падали як мухи. І од ми голодували, і одкричали,
плакали: ”Мамо, мамо, в нас уже кишки плачуть, не тільки ми” А мати ходить, та
каже: „А тоя дам,. Беріть мої руки і гризіть.” А дід і батько ходили ноги пухлі були.
Батько казав: Ганнушко, я умру, а ти дай
Богові слово, що хоч ви останетесь живі”. А ми плачемо, їсти хочеться.
У нас був бик та
корова, і пощитали, що ми куркулі, розкуркулили нас. З хати нас не виселили,
корову залишили.
Вночі до нас прйшли
красти корову Уже вивели з сарая, а дід
(батько матері Рябко Іван Лахтійонович) кинув одного об мерзлу землю, а в другого був ніж і він
почав діда бить. Корову все таки не забрали. Приходили взнавать, що то були за
вори, виявилось свинські..
Була активістка така р’яна одна. Ходила по хатах. Люди в піч яке зерно
сховає, чи в стріху всуне. Все одно вона лазила, штрикала і була
така главна, що куди.
Нас у 29 –му році
змусили йти до колгоспу. Материн брат та
його жінка , баба Уляна не хотіли йти в колгосп, і вони взяли вигнали їх
зимнього времені на сніг, і дітей! А Дмитерки купили хату і виселили їх, вони
до нас прийшли перезимували в нас. А тоді халупку купили собі глиняну.
Валькові
(сусідський хлопчик) було років сім,
прибіжить до нас та каже: „Дайте мені хоч що небудь з’їсти” А в нас корова
була, та тільки восени глибоко отелилася. А то не було, що їсти.
У селі Кибинці спиртзавод був, брагу брали.
Я робила в
Миргороді на торфорозробці, то сестра моя Ганна, збере які було продукти, несе
мені. Піддержували одна одну.
А брат був з 23-го року, нарве щавлю жує, й жує. А мати з липи листя
нарве та щавель, та качанів. Натовчем сухих, та оте борошно просієм, та солю
посипемо, та в піч.
Ящірок їли. По
всякому було.
Багато померло. У Кабачків 7 душ померло. В Ставицького Федосія вмерло
5 дітей од голоду в тому числі і він.
Померлих хоронили на кладовищі. В сім’ї сусіда було 9 дітей. 8 з них
померли від голоду. Залишився тільки один хлопчик.Померла ціла сім’я Підчаських
– 4 чоловіки.
Була людоїдка в нашому селі. Хлопчик йшов, 4 годи йому було, а ця жінка
Ганна Назаренчиха взяла його і каже: „Пішли поїси у мене і переспиш”. Баба
Хівря бачила як вона його заводила, а вже слухи були, що вона людей їсть. Коли наутро
почули, що вона його зарізала, наробила котлет та понесла в Панасівну продавать
людям. Бо в нашому селі в неї їх ніхто не купляв, бо знали, що людоїдка. А Єгор
Денисенко взяв почув це діло та й на коня, та й застав,що її. Назаренчиха по
селу носить котлети. І люди купують чи міняють. Так він її поперед себе батурою
до села гнав, руки зв’язані. А тоді взяли заявили, і її в Полтаву відправили. В
клітку її посадили. Наші савинчани бачили, як вона просилас: „Перекажіть
братові Сашкові, хай забере мене звідси”. Сюди вона не верталась.
Записала:
Самохіна Лариса Олександрівна
|