Свідчення Шовкопляс
Тетяни Борисівни 1930 р.н. ,село Ярмаки
Я сама голодомор не застала,, але батько розказував. Як же було - не дуже
гарно було. І оббирали людей і ми голодували. Мама у мене в 33-м померла, але
не від голоду, хворіла. Ми вижили з батьком, нас 4 дітей було. Дідусь мій, Михайло, помер. Все нам малим віддавали.
Активісти відбирали в
людей зерно у воду кидали, гнило все, вказівка яка була. Просто таке було.
Бригада була, оббирали і з хат виряджали. Цур йому пек.
Та
геть, як і закопане було то рилися, не
можна закопать. Боже сохрани. Це ж село одне одного зна.
Це все робили активісти Каленик Федотович, Цапинник
ходив, тоді Корній Йосипович, Селезень, це точно і везли все в район..
Я добре пам'таю
1947-48 роки. Трави не можна було нарвать,
очерету накосить.
Сторожі були,
охороняли.. Різні були. Були й дуже кляті: Носенко Василь Степанович був такий
що хай Бог милує, тоді Семеренко Микола Каленикович, тоже був такий. Но це вже
у 46-47 році.
Ви знаєте. Ми корови
тоді не держали, то сусіди помагали й молоко давали. Сусіди Носенко, мати моя
хрещена.
У
селі Кибинці спиртзавод був, брагу брали.
Гичку
їли, спичаки рвали в лузі. А так не знаю батько нами опікувався.
Казали
була жінка така в селі, по сільському
Стрючка так вона з'їла свою дочку
Записала: Самохіна Лариса Олександрівна
|