Свідчення Шовкопляс Тетяни Борисівни 1930 р.н. ,село Ярмаки

Я сама голодомор не застала,,  але батько розказував. Як же було - не дуже гарно було. І оббирали людей і ми голодували. Мама у мене в 33-м померла, але не від голоду, хворіла. Ми вижили з батьком, нас 4 дітей було. Дідусь мій,  Михайло, помер. Все нам малим віддавали.

Активісти відбирали в людей зерно у воду кидали, гнило все, вказівка яка була. Просто таке було. Бригада була, оббирали і з хат виряджали. Цур йому пек.

Та геть, як і закопане  було то рилися, не можна закопать. Боже сохрани. Це ж село одне одного зна.

Це все робили активісти Каленик Федотович, Цапинник ходив, тоді Корній Йосипович, Селезень, це точно і везли все в район..

Я добре пам'таю 1947-48 роки. Трави не можна було нарвать,  очерету накосить.

Сторожі були, охороняли.. Різні були. Були й дуже кляті: Носенко Василь Степанович був такий що хай Бог милує, тоді Семеренко Микола Каленикович, тоже був такий. Но це вже у 46-47 році.

Ви знаєте. Ми корови тоді не держали, то сусіди помагали й молоко давали. Сусіди Носенко, мати моя хрещена.

У селі Кибинці спиртзавод був, брагу брали.

Гичку їли, спичаки рвали в лузі. А так не знаю батько нами опікувався.

Казали була жінка така в селі,  по сільському Стрючка так вона з'їла свою дочку

 

Записала:  Самохіна Лариса Олександрівна