Згадує  Андрійченко Марія Андріївна

 

1913р.н.змолоду працювала в рільничій бригаді колгоспу "Країна Рад”.Активно допомагала дітям притулку вижити, це на її дворі зберігались зернові відходи з колгоспу.Приймаючи участь в Личанському драмгуртку, разом з кастеляншою дитячого будинку,а з 1932 року притулку для» дітей куркулів,»Лебідь Ольгою Афанасіївною 1911р.н.,збирала по всьому Миргородському районі,теплі речі для дітей притулку восени 1932 року.В зборі теплих речей приймав участь майже весь склад драмгуртка. Ранньої весни 1933 року,разом з поваром притулку Марченко (Яременко) Анастасією Федорівною 1911р.н.,з ходячих дітей притулку організували бригаду по збору продуктів харчування”,старців”,як їх називала дітвора.Вони дещо приносили в торбах.

 

                      АндрійченкоМ.А.                      МарченкоА.Ф.                       Лебідь О.А.  

 

Марія Андріївна говорить,…”мого батька Андрія Андрійовича,який працював посильним при міському земстві,за його привітність поважали навіть завзяті активісти Антон Кандьор, Павло Базура, Йоська Мокрина, Яків Іщенко. Можливо наш двір єдиний на якому не топтався чобіт активістів і вповноваженого,тільки тому всі запаси колгоспних зернових відходів для притулку,збереглись до весни,коли головні шефи притулку "Військбуд” мало чим могли допомогти голодним діттям.

Про зернові відходи знав  сусід,Омельченко Микола Дмитрович,який допомагав відходи закопувати. Активісти примушували його приймати участь в "розкуркулені”,погрожуючи розстрілом.Та в нього завжди стояла перед очима двухрічна Галя Доценко,подружка його сина.В "розкуркулені” 5-ти малолітніх дітей Доценко Петра Сергійовича, Омельченко М.Д.був присутній,як самий-грамотний, складав акт.Можливо з цієї причини Омельченко М.Д., в 1933 році покінчив життя самогубством.   

В вересні 1933 року з сільських рад району наїхали підводи,забирати в патронати своїх сільських дітлахів які залишились ще живими.Представники НКВС віддали тільки тих,що могли рухатись. Пізніше з’ясувалось-міська лікарня тяжкохворих (заразних)дітей не лікувала.

Слідуючого дня, сусіди по вулиці і я бачила своїми очима, на подвір’ї по Єрківській 23 в декількох місцях на свіжо закопаних могилах ворушилась земля.

Діти ще хотіли жити.І тут НКВДісти – полінились викопати глибоку могилу.

 

ЗАПИСАВ Джунь О. П.