Засвідчує
Купенко Марія Макарівна 1912 р.н.,село Єрки(пряма мова).
Знаю,
про голодомор майже все. Бо 9 душ в
сім’ї було голодні. Вижили благодаря тому, що корова доїлась. Не вмер ніхто з
сім’ї.
Бригади їздять і
забирають у людей. Де у торбинці й було, й те забирали. Ще я знаю квасоля у нас
була, трошки, й те забрали, на підводи забирали. А тоді жорна забрали. Голова сільради забрав і на віз. А я
подивилася, та що ж це таке. Буде жменя зерна і ту не зітреш, підійшла до підводи, та й скинула. А він
турнув мене. Та й забрав у бригаду. А я по дорозі втекла додому. Батько з
матір’ю насварили мене.
Зразу обграблювали
куркулів, а далі всіх підряд. Їздили і забирали.Сільрада керувала, де в кого і що
шукать.
.
Ходила бригада, як так і положено і керували.
Знаю
в однім місці новий дом був і стіна каменна (цегла). Як хазяїн вже придумав:
вибрав цеглу, а туди зерно засипав. Як
вони вже все одно найшли. Чи
стукали, чи як.
Шукали всяк. І
по погребах лазили, і по горищах лазили.
Де в кого що було не щиталися, забирали і все.
Багато
їх ходило, бригада чоловік і по 10 . А по прізвища не скажу, не помню, наші сільські, а з району
уповноважений керував ними.
Хто робив у колгоспі, то давали раз на день їсти. Галушки
давали у ночвах на всю бригаду. Та важко все одно було всім.
Розповім як розкуркулювали. У" куркулів" забирали
майно і господарство, з хат виганяли. Я помню така збитниця була, так холодно, а снігу. А
людей вивозять: з маленькими, з старенькими. За селом хата
була . Вони всі там кочували. А тоді розлазилися,
як руді миші, по світу. Як здумаєш ту жизнь. Хай Господь милує. І голод, і
холод, і недостатки.
Колоски ходили
збирали: і дітки маленькі, і старенькі. Лазили колосочок збирали у торбочку.
На коняці з батогом ганяли дітей. Воно зернину
добиває в рот.
В колгосп зразу ніхто не хотів вступатив, а тоді вже побачили, що діваться
нікуди. Все оддавали в колгосп. Батько
мій оддав коня, сани, віз, повозку, і самі пішли в колгосп.
Мусили, щоб вижити.
У 1932-му ще жили люди трохи. Пухлі були. Знаю
свекрів брат – Купенко Самійло, дружина, діти, Фененкові хлопці – Михайло й
Грицько. Багато було.
В 1933 році ,восени,у
Єрках сільська рада організувала патронат. Я робила у патронаті, варила дітям їсти, 11
дітей було: 6 хлопців і 5 дівчат. Двоє з нашого села Майка і Антін, , а то діти
не знаю звідки.
У нас, як корова отелилась, то стали жить краще. Не
дала нам вмерти. А їсти хотілось.
Померлих
людей хоронив Микита Саливонів, звозив
на старе кладовище і у яму скидав і по 10 душ На цьому місці тепер стоїть високий
хрест.
Я
думаю, щ о винна в голодоморі державні
керівники і активісти які їздили
підводою забирали в людей посліднє. А люди мовчали, бо не можна його сказати.
Записала Самохіна Лариса Олександрівна
|