Засвідчує Купенко Марія Макарівна 1912 р.н.,село Єрки(пряма мова).
Знаю, про голодомор майже все. Бо 9 душ в сім’ї було голодні. Вижили благодаря тому, що корова доїлась. Не вмер ніхто з сім’ї.
Бригади їздять і забирають у людей. Де у торбинці й було, й те забирали. Ще я знаю квасоля у нас була, трошки, й те забрали, на підводи забирали. А тоді жорна забрали. Голова сільради забрав і на віз. А я подивилася, та що ж це таке. Буде жменя зерна і ту не зітреш, підійшла до підводи, та й скинула. А він турнув мене. Та й забрав у бригаду. А я по дорозі втекла додому. Батько з матір’ю насварили мене.
Зразу обграблювали куркулів, а далі всіх підряд. Їздили і забирали.Сільрада керувала, де в кого і що шукать.
. Ходила бригада, як так і положено і керували.
Знаю в однім місці новий дом був і стіна каменна (цегла). Як хазяїн вже придумав: вибрав цеглу, а туди зерно засипав. Як вони вже все одно найшли. Чи стукали, чи як.
Шукали всяк. І по погребах лазили, і по горищах лазили. Де в кого що було не щиталися, забирали і все.
Багато їх ходило, бригада чоловік і по 10 . А по прізвища не скажу, не помню, наші сільські, а з району уповноважений керував ними.
Хто робив у колгоспі, то давали раз на день їсти. Галушки давали у ночвах на всю бригаду. Та важко все одно було всім.
Розповім як розкуркулювали. У" куркулів" забирали майно і господарство, з хат виганяли. Я помню така збитниця була, так холодно, а снігу. А людей вивозять: з маленькими, з старенькими. За селом хата була . Вони всі там кочували. А тоді розлазилися, як руді миші, по світу. Як здумаєш ту жизнь. Хай Господь милує. І голод, і холод, і недостатки.
Колоски ходили збирали: і дітки маленькі, і старенькі. Лазили колосочок збирали у торбочку.
На коняці з батогом ганяли дітей. Воно зернину добиває в рот.
В колгосп зразу ніхто не хотів вступатив, а тоді вже побачили, що діваться нікуди. Все оддавали в колгосп. Батько мій оддав коня, сани, віз, повозку, і самі пішли в колгосп.
Мусили, щоб вижити.
У 1932-му ще жили люди трохи. Пухлі були. Знаю свекрів брат – Купенко Самійло, дружина, діти, Фененкові хлопці – Михайло й Грицько. Багато було.
В 1933 році ,восени,у Єрках сільська рада організувала патронат. Я робила у патронаті, варила дітям їсти, 11 дітей було: 6 хлопців і 5 дівчат. Двоє з нашого села Майка і Антін, , а то діти не знаю звідки.
У нас, як корова отелилась, то стали жить краще. Не дала нам вмерти. А їсти хотілось.
Померлих людей хоронив Микита Саливонів, звозив на старе кладовище і у яму скидав і по 10 душ На цьому місці тепер стоїть високий хрест.
Я думаю, щ о винна в голодоморі державні керівники і активісти які їздили підводою забирали в людей посліднє. А люди мовчали, бо не можна його сказати.
Записала Самохіна Лариса Олександрівна
