Свідчення
Надтоки Катерини Василівни 1926 р.н.,село Савинці(пряма мова).
Голодомор добре врізався у саме
серце., ввійдеш у хату і отакої крихітки їстівного нема.
У 32 –му голод
був, а в 47 –му ще страшніше.
Нічого не давали.
Забирали все.
Було мати віднесе
молоко, а яке ж воно, як корова у ярмі ходить, а молока 720 л треба вносить
позики? Було матір заберуть, а там то в
пику дають, то в груди б’ють. Підписуйсь
на позику. А ним підписуватися, як копійки нема де взять.
Кутугля Антон
Петрович був директором школи, на облігації заставляв підписуватися, а як ні –
то так били. І матір мою били.
Не можна було
приховати. Все знаходили, даже і на печі, і під піччю. В підпічок мати сховала
торбинку якогось зерничка, то одкопали і забрали.
Дебчиха була баба, тоді Ганна Вовчиха ходила по хатах відбирала.
Совісті не було в людей. Приходили і самі шукали.
На полі зразу нічого не варили, а тоді почали
варить суданку. Таке, як пшоно, червоне зварять, а воно таке нудне та погане, а
їсти хочеться…
В колгоспі
картоплю вирощували. У кагатах картопля була. Повикидали, бо гнила була, але
вона суха ще була. Ходили збирали, очищали, галєти пекли. А таке щоб, де що
взяв, Боже сохрани. Там такі ізверги були об’їзчики. Микола Іщенко був такий,
а других позабувала.
Цілий год ходили.активісти
по дворах.
У 1933 году і в
47 багато людей вимерло. Отак ідеш,
лежить під тином. дитина, далі, ще більшеньке. А
хто ходив, то пухлі були.
Добре жили оті активісти, що ходили по селу. А отакі як ми то голодували. Як і
молоко на молочарні відносили, а відтіля обрату води на
Ой, ніхто тоді нікому не нужний був. У нас
батько і мати, я та моя сестра, дядько-інвалід,
не виходив нікуди. То як дадуть якусь баланду, то ми з сестрою з дядьком
поділимось.
Молоко у нас було,
так літрів по 20 треба було вивезти на молочарню, а яке ж те молоко, як корова
ходить в ярмі, орють, сіють, снопи возять. Мати здоїть, однесе на молочарню, а
звідти обрату дадуть. Ото ми тим обратом жили. Мати спарить у бутилочки і на поля..
Качани товкли,
щавель рвали, галєти пекли.Коней, що здихали, то люди
розбирали і їли. А сім’я одна коняку притягли собі, та з’їли, та й померли від
сибірк
Гопчиха (Ганна
Надтонка) була. Дітей різала і їла. Її садили у підводу, возили між люди,
показували, що вона дітей з’їла. А де вона ділась не знаю.
В одну яму хоронили, а туди може десятків і 2, і 3 складали. Було й живих туди
скидали. Всяк було. Хто сьогодні яму копав, а завтра і він попав туди.
Що розказувать. Скільки і житиму не забуду. Як
почну розказувать – плачу.
Сталін. душив, душив, то не всіх видушив. Осталися ми.
Записала: Тетерюк
Тетяна Олексіївна.
|