Д.Шупик (с.Попівка, завідуючий сільським краєзнавчим музеєм)
Місцеві активісти при колективізації допускали перекручення, застосовували незаконні репресії. Так, виселили на схил яру, який знаходився в 2-х км від села, серед зими сім'ї Тараса Киченка, Прокопа Киченка, Степана Лічного, Гната Фененка. Безпідставно були виселені в Архангельську область сім'ї Йосипа Киченка, Івана Гала, Хоми Буряка, Прокопа Курила, Митрофана Бойка, Остапа Зінченка, Андрія Гришка та багатьох інших
(Прапор перемоги. 21.12. 1991. № 186)
О. Я. Герасименко ( Миргород, краєзнавець):
Привезуть було, - згадують старожили Вовнянки, - до сільради газету-пересувку «Дайош колективізацію!», зберуть тих, хто вагається до колгоспу вступати, і давай агітувати: «Що, під-куркульники нещасні, колективізацію думаєте пересидіти? Не вдасться!»
(Прапор перемоги. 1.12.1990. № 180)
Спогадами ділиться,вчитель бувшої с.ш.№ 4 М.І.Закаблук:
...У Личанському дитпритулку багато дітей гинуло. Якось старшому братові дали наряд поїхати до дитбудинку. Поїхав з ним і я. Там кілька дебелих хлопців накидали у наш віз мертвих дітей, а ми мусили відвозити у братську могилу. Ця чимала яма була біля старої лікарні, а може на цвинтарі, що проти вул. Фрунзе (тепер Козацька), точно не пригадую.
(Прапор перемоги» 3.07.1990. №100)
Згадує інвалід Другої сиітової війни,Іван Іванович Гузь,село Шафоростівка.
Ми в чотирьох із сусідськими хлопцями, весною 1933 року,вирішили сходити на ріку Хорол –наловити молюсків. На околиці Миргорода (там де потім розташувалась МТС)помітили велику яму,куди з воза скидали мертвих людей.Ми вирішили подивитись ближче,заглянули в яму.До сих пір перед очима стоїть страшна картина:в ямі мертві люди-і серед них живий хлопчик,років 11.Він помітив нас і кволим голосом попросив,щоб його витягли з ями.Взявши один-одного за руки ми допомогли йому вибратись з ями.Поділились з ним молюсками,але через деякий час він помер у нас на очах в страшних корчах.
Від того страхіття ми тікали аж до самісінького села.
Микола Антонович Білоус (с. Петрівці, завідуючий музеєм)
...Яз товаришами йшов до школи. Навпроти йшла бабуся. Поточилася і впала. Ми біля неї поклали шматочок хліба. Та було пізно. Вона померла. Того ж дня її відвезли на кладовище. Що за людина, звідки родом, куди йшла? Так і не знаємо.
...Біля тину лежить Килина-жебрачка. Підбирач померлих Макар Пилипенко побачив її та й скинув на воза. А вона озивається: «Я ще жива». «Все рівно до вечора помре», - сказав напарнику та й поїхали...
(Прапор перемоги. 10.04.1993. № ЗО)
Коломієць Ганна Петрівна (колишній хутір Коломійців):
На хуторі було 26 дворів. Дві сімї розкуркулили - Коломійця Никифора, сім'я з 6-ти чол. та Даценка Харитона, сім'я якого також складалася з 6-ти осіб.
Мій батько Коломієць Петро Федорович був колгоспником, але з колгоспу вигнали за те, що хлібоздачі не виконав. Приїхали «буксири» і все майно описали і забрали, потім продали на торгах. Наша сім'я з 5-ти чол. опинилася перед страхом голодної смерті.
...Голод забрав чимало хуторян: сім'я Ричаків (5 чол.) загинула повністю. Коломієць Матвій повертався додому та не дійшов, помер на дорозі.
...Хутір Даценків (8-9 дворів). Всіх розкуркулили, вивезли кудись, не знаю куди. Хати пізніше зруйнували, все розгорнули, садки вирубали. Одна хата залишилася.
