СПОГАДИ СВІДКІВ
про голодомор 1932 -1933 років по Комишнянській селищній раді
Миргородського району
Романенко Марія Петрівна, 25.04.1913 р. н.,
проживає в смт Комишня провулок Лісний, 13, вдова.
В нашій родині проживало десять
чоловік: батько, мати і восьмеро дітей. Майже вся родина працювала на своїй
ниві, в господарстві утримували корову, коня, різну птицю. В період проведення
колективізації ходили по дворах активісти і примушували здавати в колгоспи весь
реманент, худобу, зерно і насіння. Всі діти дуже хворіли, вижили тільки завдяки
тому, що утримували корову. Батько мій, Гузенко Петро Якович, був людиною
віруючою, ходив до церкви, а потім тяжко захворів, ніхто його не лікував та і
помер. Працювати всім було тяжко, продуктів харчування майже не було, а якщо і
були то і ті відбирали. Серед активістів, які ходили по дворах та збирали зерно
і худобу до колгоспу були такі які
жаліли людей і їхні родини і не відбирали останнього куска хліба.
Килимник Тетяна Іванівна, 18.01.1908 р.н.
проживає в смт Комишня вул. Червоноармійська, 81, вдова.
В тридцятих роках я мала вже
власну сім’ю, діти були маленькі, працювали з чоловіком з раннього ранку до
пізньої ночі, вижили всі дякуючи тому, що тримали корову. В
домогосподарствах громадяни мали свої
жорна, на яких можна було змолоти зерно та спекти хліба, але за часту вони
цього зерна не мали, бо його ходили забирали об’їждчики . Здебільше харчувалися
листям липи, яке сушили, м’яли та пекли
перепічки, схожі на оладки. Особливо в ці часи страждали діти, батьки
цілими днями на роботі, а вони сиділи самі по підтинню, так там і помирила від
голоду. У наших сусідів, Хоруженків, поки вони прийшли з роботи померла дочка,
вони її тихенько і поховали біля свого двору у садку. Діти і дорослі ходили
збирати колоски в поле, але і тих не доносили додому, бо по дорозі їх відбирали
активісти, ще й наказували їх за це. Коли люди помирали - ховали їх або вдома,
або на кладовищах, можливо і в одній ямі, все проходило скромно, тихо. Люди всі
були заклопотані тяжкою працею, горем яке не минало майже кожної родини – це
смерть близьких людей.
