Неділя, 19-Січня-2020, 15:32:19 Ви увійшли як  Гість | Група "Гости"  Вітаю Вас  Гість | RSS

 | | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід

Clocks for website
<a href="http://www.clock4blog.eu">clock for blog</a>
Free clock for your blog
» Меню сайту

» Категорії
Статті Чорновола [7]
ЗМІ про нас [1]
Історія [8]
Акції [17]
Події [13]
Аналітика [23]
Думка лідерів [42]
Заяви, звернення [50]


»Архів

» Випадкове фото


 
Сохранить

Головна » 2010 » Липень » 13 » ВІН БОРОВСЯ ЗА НЕЗАЛЕЖНУ УКРАЇНУ
13:11:46
ВІН БОРОВСЯ ЗА НЕЗАЛЕЖНУ УКРАЇНУ
Микола Лемик – керівник похідної групи Організації Українських Націоналістів, який був заарештований і розстріляний німцями в Миргороді 1941 року.                                                                                      Це був самозречений юнак-патріот, безмежно відданий Україні. Ще 1933 року саме завдяки студентові Львівського університету Миколі Лемикові, його самопожертві, до цивілізованої Європи крізь «залізну завісу» стали пробиватися відомості про жахливий голодомор у СРСР, який викосив мільйони наших земляків-українців і про який офіційна радянська преса мовчала.

І в роки Другої світової війни Микола Лемик став до активної діяльності. Він був із когорти таких українських патріотів, як Олена Теліга й Олег Ольжич. 1941 року ОУН, яка намагалася використати будь-які можливості для реалізації української державотворчої ідеї, організувала численні похідні групи в східні регіони України з метою ведення антинімецької та антикомуністичної пропаганди. Відродження незалежної Української держави не збігалося з планами німецьких окупантів, тому вони жорстоко знищували ці  групи українських патріотів. Така доля спіткала і Миколу Лемика. З однією із оунівських похідних груп центрального напрямку (як її керівник) він дійшов до Миргорода. Восени, у жовтні чи листопаді 1941 року Микола Лемик був заарештований тут німецькою жандармерією, переданий до гестапо й невдовзі розстріляний разом із іншими членами ОУН.

Сам факт винесення питання про встановлення пам’ятника Миколі Лемикові на розгляд миргородської громади мав би свідчити про демократичність підходів до вирішення проблеми. Коли б не деякі «але»… Якщо вже питання винесли на обговорення, то заради об’єктивності слід було подати всю повну, а не усічену інформацію. Миргородцям же чомусь забули повідомити той важливий факт, що справа встановлення пам’ятника М.Лемику не потребує значних коштів, бо пам’ятник уже виготовлено. Він зроблений завдяки багаторічним старанням нашого земляка-миргородця Кирила Степановича Калашника, ветерана війни, нагородженого 12 орденами і медалями, який нині живе у Львові. Безмежно закоханий у Миргород, він робить велику справу, розшукуючи в малодоступних миргородцям львівських архівах матеріали про Миргород та його визначних діячів. Так К.С.Калашник допоміг знайти цінні матеріали про діячів Миргородщини О.Моргуна, М.Токаревського, К.Осьмака та інших.

 Саме К.С.Калашник, знаючи, що Миргород не знайде коштів для увічнення пам’яті Миколи Лемика, протягом багатьох років домагався, щоб львів’яни безкоштовно виготовили пам’ятник цьому українському патріотові як подарунок нашому місту. Справі  взявся допомогти український скульптор, професор, заслужений діяч мистецтв України Іван Михайлович Самотос. Нині погруддя вже готове. Йдеться лише про те, щоб установити його в нашому місті.

А в Миргороді тимчасом (через незнання дійсного стану справ із пам’ятником) зав’язалася дискусія в пресі зовсім із іншими акцентами. Ось і шановний дописувач М.Верещака в своїй замітці «Чому поспішати?» («Миргород – наш дім», 29 липня 2004 р.) висловлює таку думку: нині, коли ще немає пам’ятників Д.Апостолу, партизанам та іншим діячам, не варто витрачати гроші на пам’ятник М. Лемикові. Він пише: «Буде добробут і достаток у країні – народ не забуде увічнити своїх достойних людей, а зараз – пожежним методом це вирішувати не варто».

Справа вирішується далеко не «пожежним методом», бо це питання ставиться ще з 1996 року. Так, треба вшановувати пам’ять і визначних особистостей козацької доби, і партизанів, і інших героїв. Ніхто цього не заперечує. Але особлива увага має бути приділена тим діячам, про яких протягом довгих десятиліть мовчали, свідомо замовчували. Автор замітки М.Верещака пише про М.Лемика: «Про таку людину миргородці не чули раніше». А й справді, за панування комуністичної ідеології з її якнайжорсткішою цензурою, до 1991 року годі було почути про українського патріота Миколу Лемика. Проте за останні роки миргородські краєзнавці в місцевих газетах не раз писали про цього діяча, тому навряд чи варто повідомляти про власне незнання від імені усіх миргородців.

А якби когось глибше зацікавила постать М. Лемика, то можна було б улаштувати перегляд фільму про нього, який зберігається у фондах Миргородського краєзнавчого музею. На жаль, у нашій країні на офіційному рівні недостатньо ведеться пропаганда наших національних цінностей і національних героїв. Це наш державний біль і сором.

Отже, нині пам’ятник М.Лемикові вже виготовлений, так що коштів на нього не треба. То за чим же зупинка? А річ у тім, на мою думку, що люди, яким чуже, а то й просто ненависне все українське, не хочуть і чути про українських патріотів-борців. За великим рахунком, які аргументи «проти» існують у супротивників ідеї встановлення пам’ятника М.Лемикові в Миргороді? Аніяких. Тільки традиційна, культивована ще із сталінських часів ненависть до слів «український» і «національний». Український націоналіст ще й досі в певних колах нашої Української національної держави чомусь вважається поняттям зі знаком «мінус». Стереотипи, нав’язані шість десятиліть тому брехливою сталінською пропагандою, вкоренилися настільки міцно, що досі неприязнь до ОУН суперечить навіть здоровому глуздові. Як от у нашому випадкові з Миколою Лемиком: дехто не хоче, щоб про нього знали, щоб його ім’я увічнювали. Навіть якщо зважити, що на цього українського націоналіста полювала німецька жандармерія і його розстріляло гестапо.

Чому ж певні сили не хочуть встановлення в Миргороді пам’ятника Миколі Лемику? А тому що життя і смерть цього героя розвінчує, заперечує фальшивий міф радянської ідеології про українських націоналістів як нібито пособників фашизму.

Миргородці пам’ятають, як у 1989 – 1991 роках місцева прокомуністична преса вела шалену боротьбу проти незалежності України, лякаючи миргородців «західняками» (що не додавало честі газеті). Ті часи відійшли в минуле. Тож удвічі дивно, навіщо нині, коли вже маємо свою державу, продовжувати ділити Україну на східну й західну? Замість того, щоб пропагувати ідею єдності, соборності нашої держави і вшановувати національних героїв, які боролися за незалежну Україну, нині знову, як і 15 років тому, для залякування людей на світ божий витягається жупел – «виходець із Західної України».

Микола Лемик є саме тією особистістю, яка єднає Схід і Захід України. Він належить до когорти тих відданих Україні борців-патріотів, які жертвували своїм життям заради незалежності нашої країни. І пам’ятник йому в Миргороді має бути.

А товаришам сталінського гарту, тим, котрі ніяк не хочуть змиритися з існуванням незалежної України, варто подумати про те, що на чотирнадцятому році існування нашої держави  не годиться вести антидержавну, розкольницьку політику і збурювати свій народ, ділити його, протиставляючи Західну і Східну Україну. Україна в нас одна, і герої в України спільні. Не робіть розбрату в суспільстві: молодим поколінням треба буде жити в цьому суспільстві. Тож будьте мудрими, сивочолі!

 

Людмила Розсоха,
Заслужений працівник культури України,                                         член Народного Руху України з 1989 року,                            краєзнавець, заступник директора з наукової                                роботи Миргородського краєзнавчого музею
Категорія: Історія | Переглядів: 634 | Додав: Lavrik | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 1
0
1 Анатолій  
Вартісна стаття. Історичний аспект подано дещо поверхово. З поля зору випущено дві зв"Язки: Р. Шухевич- Ковалик-Лемик-Кирпоніс; НКВД-гестапо- політичний провід ЮЗФ...

У даному контексті цікавими видаються спогади останнього командира УПА Ковалика, який у 41 му ,будучи в організаційній референтурі , підготовляв і споряджав експедиції похідних груп (у тому числі і групу Лемика) і матеріали української преси 41- 43 р.р., зокрема за 28 вересня 41 р. "Українське Слово" (м. Київ)...


Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

» Голова
 
 Голова Миргородської міської організації Народного Руху України

» Нові фото


» Календар
«  Липень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

» Дузі сайту

maidan.org.ua





PR-CY.ru

Информер тиц и PR



Copyright MyCorp © 2020
Конструктор сайтів - uCoz