18 Березня 2004 року 18:42
 
Стаття Вячеслава Чорновола

Я вмію писати й думати. Якби я не був політиком, я був би вченим: у період відлиги я почав писати наукову розвідку про Грінченка, одним з перших згадав заборонених наших класиків. Тема моєї дисертації була "Борис Грінченко як журналіст, публіцист і громадський діяч". Звичайно, я її не захистив. Після виступу в кінотеатрі "Україна" у вересні 1964 року я відразу "вилетів" із аспірантури. Це був той самий приступ принциповості — якщо не я, то хто ж? Абсолютно замикаєш на себе. Так мене дуже давно штовхнули у політику.

Україна починається з тебе 

Пригадую, як в часи становлення Руху, намагаючися сконсолідувати все населення України навколо державницької ідеї, ми повторювали фразу: "Хочемо такої України, в якій росіянин житиме краще, ніж у Москві, а єврей — як у Єрусалимі". Теза спрацьовувала, міжнаціональних конфліктів ми, слава Богу, уникли. Але чи не засівали ми тоді необачно зерна майбутньої неукраїнської України, якою є поки що наша держава? 

Бо хоч би як добре жилося в Україні росіянину чи угорцеві, їм ніколи не буде краще, ніж у Москві чи Будапешті, бо там — основний пласт їхньої культури й духовности, неперервність їхньої історії. Будучи меншиною в іншій державі, неминуче доводиться адаптуватися до більшості, навіть зберігаючи свою етнічну ідентичність.

Ми любимо хвалитися, що наше законодавство про національні меншини й практика його застосування чи не найкращі в Європі. Але не хочемо признатися, що, запобігливо піклуючись про росіян, румунів, угорців, часто забуваємо про корінну українську націю; що в нас досі не опрацьована й не взята на озброєння вищим керівництвом держави ідеологія українського державотворення, наша "національна ідея".

Це виявилося і під час прийняття Конституції України, коли зіткнулися дві концепції держави: національна ("європейська"), що передбачає державне самовизначення на своїй землі корінної ("титульної") нації, — і космополітична ("американська"), що фіксує створення держави різноетнічним конгломератом людей, що поселилися на певній території.

На щастя, перемогла перша концепція — і в преамбулі Конституції з´явилися положення про багатовікову історію українського державотворення, відповідальність перед попередніми поколіннями, здійснення українською нацією права на самовизначення. Символами держави закріплено національні символи українського народу, а українську мову визнали єдиною державною, якій має бути забезпечено "всебічний розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України".

Прирівнявши росіян до решти національних меншин України, зокрема, щодо мовних гарантій, уключивши в Конституцію за пропозицією фракції Руху поняття "корінні народи" (кримськотатарський, гагаузький та ін.), що вимагають особливої уваги держави, ми, здається, досягли в Конституції оптимальних співвідношень між державною нацією і правами нацменшин, що відображено, зокрема, в ст. 11:

"Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України".

Це так на папері. А в дійсності?

Я брав участь у зустрічі української делегації з президентом Туреччини, де прем´єр-міністр Криму Демиденко (уродженець Кагарлика під Києвом) потішив главу сусідньої держави тим, що "кримський народ, як і народ України, хоче дружити з Туреччиною". Не знаю, чи на відпочинку в тому ж Криму Президентові унітарної України зручно користуватися введеним ще політичним авантюристом Мєшковим московським часом — для підкреслення єдності з Росією. Бо мене зовсім не потішила, наприклад, репліка диктора Кримського державного телебачення: "У нас в России, в частности, в Крыму..."

А ось Закарпаття, де теж увели свій окремий від усієї України "будапештський" час. Коли колеги Устича у Верховній Раді працювали над вдосконаленням проекту Конституції, прагнучи надати їй української суті, сам народний депутат Устич, він же голова облдержадміністрації, підписував постанову про відзначення в Закарпатті 1100-річного ювілею приходу угрів з Азії в Подунав´я, зокрема про встановлення на Веричанському перевалі між Львівською і Закарпатською областями 9-метрового пам´ятного знака зі словами: "З нагоди 1100-річчя віднайдення батьківщини". Саме тут, на думку угорських шовіністів, починається "Велика Угорщина". І, до речі, саме тут в березневі дні 1939 року угорські та польські окупанти розстрілювали захисників Карпат, карпатських січовиків України. А всього за неповні 6 років мадярської окупації Закарпаття окупанти загнали в концтабори 185 тисяч закарпатських українців, замордували кожного шостого мешканця краю.

Коли закарпатська влада дозволила угорцям купити на перевалі 0,2 га землі й почати спорудження постаменту..., буря протестів сколихнула Закарпаття. Рішучі дії організацій Руху Закарпаття та Львівщини, неодноразові звернення до Президента та МЗС нібито призупинили спорудження цього пам´ятника національної зневаги, але чи остаточно? А до недобудованого постаменту вже почалося паломництво шукачів своєї батьківщини на чужій землі... Якщо згадати, що кілька районів Закарпаття за останні роки буквально всіяні угорськими пам´ятниками й меморіальними дошками, що на сільрадах угорських сіл висять державні прапори Угорщини, а не України, що при потуранні влади області й кількох районів групка політичних шарлатанів створила "нелегальний" "уряд Підкарпатськой Руси", переконуючи закарпатських українців в їхній етнічній окремішності від решти українців, що маріонетковий "прем´єр" цього "уряду" очолює кафедру в Ужгородському університеті, отруюючи душі молоді антидержавною пропагандою, — то залишається тільки, голову схопивши в руки, заволати: "Нещасна Україно! Коли ж народ почує себе господарем на власній землі!?"

Ні, ми не хочемо розбрату між державною українською нацією і національними меншинами — росіянами, угорцями, румунами, поляками. Хай їм живеться добре на нашій землі. Але нехай вони шанують державу, громадянами якої стали, її державну мову й народ, серед якого їм судилося жити.

Однак шани заслуговує тільки той, хто шанує самого себе... Бо Україна починається з тебе.

Серпень 1996 р.