31 Травня 2010 року 10:21
[версія для друку]
Нині усі авторитетні політики, політологи та публіцисти схильні вважати, що Віктор Андрійович Ющенко (ВАЮ) після всього, що він натворив — „політичний покійник” (див. статті Ю. Щербака „Влада темряви” (День, 12 травня 2010), Володимира Базилевського — „Механіка абсурду” (Літературна Україна, 27 травня 2010). А тут раптом диво, про яке писав поет — „врізав дуба, а ходить і їсть”. Йдеться, очевидно, про те, що ВАЮ „врізав дуба” як політик й продовжує паскудити. 29 травня 2010 року на засіданні Ради „Нашої України” своїм однопартійцям дав настанови, щоб не підтримували жодних ідей, які вимагатимуть консолідації „Нашої України” з БЮТ, що не бачить (політична сліпота?) особливих відмінностей між ідеологією БЮТ та партії регіонів”.

Після таких заяв-настанов можна, в кращому випадку, знизити плечима. Здавалося б, сиди собі у Мюнхені, дудли пиво, раз „врізав дуба” й доля України, яку ти впхнув у глибочезну прірву, тобі зовсім байдужа. Так ні, далі тягне до пакостей. Природний нахил, причому, з повадками, притаманними злочинцям. Що ж робить злочинець, вчинивши черговий мерзенний „подвиг”? Шукає, на кого б можна звалити свою вину. Так само діє і ВАЮ. Після створення штучного політичного витвору — „Нашої України”, який мав стати постаментом під щойно виструганим зацікавленими технологами ідолом, ВАЮ, щоб зміцнити трухлявий фундамент, поставив вимогу всім політичним силам відмовитися від своєї партійної приналежності і влитися до „Нашої України”. У числі перших — була вимога до НРУ, який ВАЮ почав руйнувати ще на зорі своєї політичної кар’єри: розпустити й усім складом ввійти до „Нашої України”. Нагадую: це вимога ВАЮ, а не Тимошенко, яка ніколи не ставила ультиматумів своїм союзникам злитися, розчинитися у її політичній структурі й неодноразово заявляла, що проти руйнування Руху. Ющенків ультиматум таки на декого подіяв. Відомі рухівці, які ще нещодавно клялися, що ніколи не зрадять Рух, під впливом ВАЮ вийшли з Руху і стали цеглинками у хиткому постаменті для ідола. Достатньо згадати Ключковського, Григорович і їм подібних.

Проте НРУ, як політична структура, не піддався провокації, оберіг себе від викопаної йому могили. Здавалося б, настав кінець історії з розколами. Та інтриган на тому не заспокоївся. Покликав у свій кабінет керівників найбільших обласних рухівських організацій, пообіцяв їм „золоті гори” аби тільки боролися з лідером БЮТ. Під впливом завчених ВАЮ лекцій деякі лідери обласних організацій почали воювати з Рухом, бо такою була воля покровителя. Мета: розвалити Рух, щоб про нього й згадка пропала.

ВАЮ із свого політичного амвона став вже навіть просторікувати: „Рух загинув! Рух пропав! Нема Руху”. Помилився, бідолаха: Рух залікував рани, живе і зміцнюється. А ВАЮ продовжує розпирати злість. У час, коли Україна в смертельній небезпеці втратити тяжким трудом виборену незалежність, ВАЮ рече: „Рух, партія „Реформи та порядок” фактично розчинилися у Блоці Юлії Тимошенко”. Народ закликає до єдності опозиційних сил, щоб разом вирватися з безодні, а політичний небіжчик, втративши все, що тільки можна втратити, з маніакальною наполегливістю запевнює зневірених, що „не підтримуватиме жодної ідеї, яка вимагатиме консолідації „Нашої України” з БЮТ. Знову на думку приходять слова поета: „Їй право, не страшно вмерти, а страшно мертвому жить”.

Богдан ГОРИНЬ, член політради Народного Руху України