Я просто дуже переконана людина, людина якоїсь ідеї, яку я прагнув реалізовувати, але не мав змоги цього робити — ви знаєте, де я дуже довго був, у яких умовах. А коли з'явилася можливість реалізації, я виявився абсолютно готовим. Я чітко знав, як воно повинно бути і чого я хочу, і тому я всіма силами іду цією лінією. А людям це не подобається, їх потрібно довго переконувати, вони люблять посумніватися, щоб ти з ними поділяв їхні сумніви. Проте я не прагну якоїсь великої влади, я є самодостатньою людиною. Якби я не був головою Руху, можливо, я якийсь газетно-журнальний синдикат створив би, бо це те, що я люблю, або працював би десь у виконавчій владі, щоб реалізувати свої ідеї.
Про Великдень
У наших серцях не гасне віра у Воскресіння Христове, у Воскресіння народу, у прийдешню велич нашої воскреслої держави. Хіба ми гірші за сусідів, які успішно долають труднощі посткомуністичного часу і виходять на дорогу європейської цивілізації? Дехто з них теж піддався було бісівській спокусі, там теж брали верх ліві, хоч і не такі примітивні й нахабні, як наші. Але останні події в Литві, Румунії, Болгарії, зростання авторитету правоцентристів у Польщі й Угорщині, успіхи Чехії й Естонії хіба не можуть бути добрим прикладом для нашої знесиленої корупцією, чиновницькою сваволею і відсутністю реформ держави, якою поки що правлять відверті чи приховані комуністи?
Як воскреслий Ісус ніколи знову не вернеться на Голгофу, так немає дороги назад, в імперську темряву, нашому багатостраждальному народові. А тому з надією на краще зустрічає Україна свій черговий Великдень.
Бо свято — завжди свято. Бо всупереч витівкам погоди весна вступає у свої права. А весна — це квіти, любов, поцілунки сонця і поцілунки коханої, це оновлення природи і людського духу.
З Великоднем тебе, мій славний народе із стражденним минулим і світлим майбутнім!
Воістину Воскрес!
Квітень 1997 р.
Про Незалежність
Справді, чому Україна не пішла шляхом Чехії, Польщі, країн Балтії, де після здобуття незалежності або навіть перед тим відбувся ґрунтовний злам старої політичної системи і до влади прийшли нові люди й нові політичні сили, як правило, правоцентристські партії чи фронти, ідеологічно близькі нашому Народному Рухові України? Для ілюстрації назву тільки імена Валенси, Гавела, Ландсбергіса, Лаара, Антала. Я називаю трагедією молодої української демократії те, що ми, залишивши владу в руках старої комуністичної номенклатури, ще з часів перших президентських виборів розпочали змагання між собою. Враховуючи значний вплив тоді на події в Україні західної діаспори - вплив як ідеологічний, так і матеріальний, думаю, що бодай якусь частинку вини за покручений шлях, яким пішла самостійна Україна, ми можемо розділити з вами. Бо хіба не було експортовано сюди, в Україну, той трагічний розлам державницьких сил, який з часів визвольних змагань 30-40-х років на десятиліття затримався на еміграції?! Бо хіба, чублячись між собою, не поспішали наші лідери за океан за моральною і матеріальною підтримкою?! І такі вояжі тривають донині.
Наші політичні партії повинні шукати опори й матеріальної підтримки у власній державі, в того середнього класу молодого бізнесу, що хоч важко, але все ж таки народжується і спинається на ноги. А якщо у нашої, не такої вже й багатої, діаспори знайдеться зайва копійка, то краще використати її для розбудови українських організацій у власних державах або, у крайньому разі, для гуманітарної чи культурницької допомоги. В ідеалі ми повинні прагнути, щоб Україна допомагала діаспорі, а не навпаки. А ви зате лобіюватимете інтереси України у своїх державах. Нам важливо, щоб ви по можливості вберегли від повної асиміляції своїх дітей і онуків і щоб у XXI столітті на ось такі форуми вони збиралися разом з нашими дітьми і онуками.
Про державу
Похмурими привидами стоять мертві заводи; місяцями не отримують зарплат учителі, лікарі, військові, бо бюджет на минулий рік виявився "липою". Життєвий рівень багатьох громадян далі падає. Бюджетний голодомор доконує національну культуру й науку. Безпартійний уряд не складає враження єдиної команди, готової вивести державу з кризи. Коефіцієнт корисної дії неструктурованого парламенту дуже невисокий. "Партія влади" устами своїх теоретиків з оточення Президента пропонує нам модель неукраїнської України, безпартійного суспільства, в якому заправлятиме космополітична промислово-фінансова олігархія.
І все ж... Кожний новий рік утверджує нашу незалежність не тільки в політиці й економіці, а й — що важливіше — в людській психології. Руйнуються старі стереотипи мислення. Підростає молодь, що не відчула на собі мертвотного впливу комуністичного режиму. Усією державою і кожний сам по собі вчимося покладатися тільки на себе. Якщо навіть при не найкращій владі з'явилися проблиски світла в кінці тунелю, то це свідчить, що Україна вистоїть, що її чекає світле майбутнє.
Січень 1996 р.
Про демократію
Аналізуючи потім цілу купу записок, я відзначив тривожну тенденцію, яка загрозливо зростає з року в рік, від зустрічі до зустрічі. Меншає інтерес до загальнодержавних справ, до високої політики, більшає доза роздратованості, скепсису, а то й повної зневіри. І це в регіоні, відомому високим рівнем державницької свідомості, де міська, а віднедавна і обласна влада в руках демократів, де роблять щирі зусилля допомогти найбіднішим.
Один з моїх виборців похмуро пророкував: "Хоч комуністи і марченки-вітренки паразитують на нашій біді, як хробаки в гноївці, бо воно їм зовсім не болить, але якщо ви мовчатимете, люди підуть за ними, а не за вами".
Зізнатися, у 1994 році ми були заскочені проривом "нових лівих" у парламент України, недооцінивши вагу соціальної демагогії в щоденній політиці та її впливу на людські настрої. Основним противником перед попередніми виборами ми називали не лівих, вплив яких вочевидь применшили, а "партію влади", номенклатуру, яка залишалася при владі після проголошення незалежності і скомпрометувала наші святі гасла.
Мабуть, ми все ж мали тоді рацію, бо без господарювання старої комуністичної номенклатури, яка заблокувала реформи й довела державу до економічного хаосу, а народ до зубожіння, ностальгія за минулим, а отже, і певний успіх лівих були б неможливі (запитайте, наприклад, чеха чи естонця, чи хоче він повернення до соціалістичного раю...). Ми критикували "партію влади" взагалі або вели мудрі дискусії про опозицію, випустивши з уваги конкретну живу людину, яка, придушена нашою невмирущою бюрократією, залишилася наодинці з безробіттям, невиплатою зарплати, холодом і недостатнім харчуванням.
Ми не можемо наслідувати лівих, які, не раз справедливо критикуючи існуючий стан, кличуть нас у минуле — до соціалізму, до імперії, а отже, до ще більшої трагедії народу. Але ми не можемо і мовчати...
Сподіваюся, ми зуміємо обрати правильну стратегію соціального захисту нашого народу. Нині група науковців ... завершує роботу над рухівською програмою боротьби з бідністю, схваливши яку, ми будемо найактивніше вимагати від уряду втілення її в життя. (Через сім років КМ спромігся лише перейнятися проблемами бідняків. — Ред.) Ми знаємо, що без широкого економічного реформування суспільства, повноцінна реалізація соціальних програм неможлива. Але ми розуміємо й те, що вже сьогодні, зупинивши сваволю бюрократії, розкрадання суспільного добра, урізавши пільги номенклатури, переглянувши систему зарплат, виплат і пенсій, можна суттєво полегшити життя найбідніших верств населення, тобто наших майбутніх виборців.
Листопад 1996 р.
Про Народний Рух
Проголошення під тиском Руху та інших демократичних сил соціальних та економічних реформ не могло само по собі спричинити покращення ситуації в державі. Реальне впровадження реформ блокується, натомість маємо лише їх імітацію. Таке квазіреформування викликає в людей невдоволення політикою реформ загалом. Саме ліві сили й партія влади, гальмуючи проведення прогресивних реформ, спричиняють виникнення соціального напруження і невдоволеності, котрі стають благодатним ґрунтом для дешевого популізму лівих сил.
Основною рисою діяльності Руху є послідовне обстоювання інтересів українського народу. Тому нами розроблена й буде винесена на затвердження конференції конкретна програма боротьби з бідністю, реалізація якої дасть змогу реально покращити життя людей.
У нас як партії національно-демократичного спрямування є всі підстави для серйозних претензій до сьогоднішнього керівництва держави не тільки за економічну кризу, а й за спробу будувати неукраїнську Україну — державу бюрократично-кланову, національно індиферентну (в кращому разі), а то й відверто антинаціональну. Руйнується залишена на самовиживання українська культура, бюрократичний апарат блокує конституційну норму державності української мови, зведені нанівець українські преса й книгодрукування, українська мова витісняється з радіо й телебачення, особливо місцевого, влада сприяє експансії в Україну московського православ'я. Під акомпанемент розмов про національну ідею в Україні править свій бал зденаціоналізована личина обездуховленого міщанина й розжирілого скоробагатька.
І тому я не розумію деяких політиків, які спішать відректися від першої частини визначення "національно-демократичні сили", тобто від поняття "національне". Поки ми не витворимо з населення націю, поки ми не матимемо того, що називається "українська нація в політичному розумінні цього поняття", — національна демократія повинна жити і змагатися.
Січень 1997 р.
Про націоналізм
жертовний
і націоналізм кар'єрний
Для мене і для нас усіх націоналіст — це патріот своєї Батьківщини. Це людина, яка понад усе любить свою Батьківщину, нашу Україну, яка понад усе хоче добра для неї.
Отож треба провести межу між жертовним націоналізмом, і тим, що я можу назвати кар'єрним націоналізмом.
Змінилися часи — і люди, які колись сиділи по кабінетах райкомів партії та райкомів комсомолу, в інших затишних місцинках, раптом на хвилі часу стали надзвичайно великими націоналістами й повчають мене й таких, як я, які сиділи десятиліттями, довгими роками по концтаборах за Україну, за наш народ, — хто справжній націоналіст, а хто ні.
Я думаю, що їм час від часу треба приходити до символічних чи справжніх могил справжніх націоналістів, справжніх українських патріотів і каятися тут.
Лютий-березень 1997 р.
Про владу
Ставши формально безпартійними, більшість партфункціонерів не перестала бути комуністами в душі, а отже, і плодить при владі собі подібних.
Упадає у вічі зворушлива дружба теперішніх компартійців з місцевою владою абсолютної більшості областей України. Так до кого ж вони в опозиції? Очевидно, в опозиції ліві до Української держави як такої, до Президента, який не виправдав їхньої довіри, і до уряду?
Ситуація цілком очевидна: ліві, які тепер очолюють виконавчу владу в більшості областей України, хоч з тактичних міркувань сьогодні ще не записані до комуністичної чи соціалістичної партій і називають себе безпартійними, створюють умови для перемоги відвертих лівих у парламенті та в місцевих виборних органах, що посилить їхні власні позиції і дасть їм можливість легалізуватися.
Березень 1997 р.
Про парламент
Що таке неструктурований парламент, не здатний на продуману й цілеспрямовану законотворчу діяльність, прекрасно демонструє нинішнє скликання Верховної Ради, уражене законодавчою імпотенцією. Причини теж лежать на поверхні. Дві третини депутатів, обраних у 1994 році, були позапартійними й "незалежними". Масштаби фальшувань на тих виборах вражаючі. Частина "обранців народу" відверто купили собі місця в парламенті задля депутатської недоторканності, лобізму чи службової кар'єри й на засідання Верховної Ради взагалі не з'являються.
У державі запанувала атмосфера колективної безвідповідальності. Безпартійний Президент, безпартійний уряд, безпартійний анархічний парламент — назвіть цивілізовану державу, де ще таке можливе. Звідси — тотальна корумпованість суспільства, розгнузданість чиновництва, відверте злодійство на всіх щаблях влади. Ніхто ні за що й ні перед ким не відповідає.
Дуже прикро, що серед противників партійності, політичної структурованості суспільства й влади опинився Президент держави. Не випадково саме з його найближчого оточення вийшли теоретичні спроби обґрунтувати "особливий шлях" України, якою повинна правити "партія влади", що складається з директорського та вчорашнього компартійно-комсомольського істеблішменту. Сьогодні саме за вказівкою Президента залежні від нього по службі чи прикуплені виконавчою владою депутати відмовляються підтримати вже прийнятий ними ж у першому читанні виборчий закон.
Квітень 1997 р.
Про уряд
Головна причина кризи не лише нинішнього, а й попередніх урядів — політична неструктурованість українського суспільства, передусім парламенту держави. Уряд неспроможний провести через Верховну Раду те чи інше рішення, оскільки в законодавчому органі відсутня більшість, яка б уряд підтримувала. Жодна політична сила не відповідає за діяльність Кабінету Міністрів чи бодай його частини. З іншого боку, за незначними винятками позапартійні урядовці не несуть ніякої відповідальності перед конкретними політичними силами. Неструктурованість парламенту унеможливлює формування коаліційного уряду. Атмосфера безвідповідальності й "ручного" управління, очевидно, влаштовує Президента та уряд, які через наближені до них депутатські групи у Верховній Раді блокують прийняття нового закону про вибори.
Тому виникає запитання: за якими принципами має намір Президент України формувати новий уряд — знову за принципом колективної безвідповідальності? Чи не стане знову визначальним клановий підхід, проти якого рішуче й послідовно виступає Народний Рух України?
Ми вважаємо, що уряд повинен формуватися на таких основних засадах:
— політична відповідальність урядовців як перед українським народом, так і перед партіями, котрі будуть зацікавлені в ефективній роботі своїх висуванців та контролюватимуть їхню діяльність;
— нова система організації виконавчої влади, структурне реформування Кабінету Міністрів для уникнення паралелізму й дублювання;
— ретельний добір кадрів: в уряді повинні працювати патріоти Української держави, морально бездоганні, порядні люди, які є поза підозрами в корумпованості, високопрофесійні фахівці.
Ми переконані, що Україну виведуть з кризи не "прагматики-господарники", чия політика вже зазнала поразки й призвела до погіршення в економіці, а професіонали-патріоти, які спираються на політичні структури. Чим швидше саме такі люди прийдуть до влади у тому числі й до уряду, тим скоріше Україна стане державою достатку й добробуту.
Липень 1997 р.
Про Верховну Раду
Уже помічається тривожна тенденція пригальмувати розгляд саме тих законів, без яких стимульовані Конституцією реформи неможливі.
Згадайте, скільки говорилося в цьому залі й поза ним про необхідність якнайшвидшого прийняття податкового кодексу, без чого неможливо ні стимулювати знесилене податками виробництво, ні сформувати реальний бюджет. І що ж ми бачимо в розданому нам проекті постанови про порядок денний шостої сесії? У вересні ми податками не займатимемося взагалі, основні положення податкової політики в Україні розглянемо в першому читанні тільки в жовтні. Коли буде друге читання — невідомо, як і вкрай важливого закону про податок на додану вартість, який уперше розглядатиметься чомусь тільки в листопаді. Передбачається друге читання вже розглянутих законів про податок на майно підприємств тільки у листопаді, а так званого "податку на багатство", тобто на нерухоме майно громадян, — тільки в грудні. Перше читання проекту закону про оренду землі знаходимо тільки в кінці листопадового списку, а розгляду закону про єдиний податок на землю не передбачено взагалі. Отож плакав наш бюджет наступного року дрібненькими сльозами, а з ним — і зарплати працівників бюджетної сфери.
Що це: невміння керувати законотворчим процесом чи свідоме шкідництво за принципом: чим гірше всій державі, тим ліпше певним політичним силам, що паразитують на антидержавній та антиринковій демагогії?
Наші псевдоборці "за соціальну справедливість", що наштампували стільки пільг і привілеїв не тільки для бідних, що зрозуміло, але й для заможних або вчорашніх енкаведистсько-кагебістських карателів, чомусь забули включити в план роботи VI сесії і питання погашення внутрішньої заборгованості перед нашими громадянами за знецінені заощадження станом на 2 січня 1992 року,... і абсолютно необхідні зміни до несправедливого пенсійного закону, який відкидає частину наших громадян за межу виживання.
Вересень 1996 р.
Про зміни
Відверті недруги й удавані вболівальники дуже старалися збити нас на манівці. Скільки ми вислухали звинувачень і в недостатній патріотичності, і в пропрезидентській чи проурядовій позиціях, і в багатьох інших вигаданих гріхах. Тільки чомусь не бачив я цих критиків десять днів тому під будинком Президента, де ми пікетували з вимогою швидшого підписання виборчого закону й протестували проти наруги над державною мовою.
Мабуть, у тому й полягає мудрість політика й цілої партії, щоб не скотитися ні до повного нігілізму, при якому глуха опозиція до влади може призвести до союзу з мафіозними структурами чи антидержавними силами, ні до пристосуванства, коли за крихти з панського столу забуваються принципи й ідеали. Гадаю, лінію саме такої опозиції, яка тільки й можлива в політично неструктурованому суспільстві, ми витримали вдало, зберігши перед виборами партію від погрому й не відступивши від своїх принципів і програмових засад.
Жовтень—листопад 1997 р.
Про корупцію
Корупція існує всюди. Злодії, наркоділки, сутенери й інші покидьки завше зацікавлені мати покровителів у владних структурах. Тому вони не жаліють грошей, аби підкупити поліцая чи суддю. І завжди знаходяться такі, що піддаються спокусі. Однак, чим вище у владні структури проникає ця зараза — тим менше ренегатів вдається знайти. Тому корупція на Заході подібна до піраміди, де внизу багато негідників, а вгорі — щораз менше зрадників.
В Україні все якраз навпаки. Голодні чиновники — їх сила-силенна — не лише очікують, але і вимагають хабарів. Більше того — створюють навмисне такі умови, за яких чесне підприємництво приречене на банкрутство. На одного такого, що має змогу дати хабаря, припадають десятки й сотні тих, що прагнуть його отримати. Отже, наша "хабарницька піраміда" — неначе перекинута. І сама ширша, так би мовити державна її сторона, є головною причиною тотальної втечі капіталів у "тіньовий" сектор економіки.
