Головна » 2010»Жовтень»9 » Борис Тарасюк: Ми маємо справу з конституційним заколотом
10:16:12
Борис Тарасюк: Ми маємо справу з конституційним заколотом
06 Жовтня 2010 року 18:15
[версія для друку]
Лідер Народного Руху України, голова Комітету ВР з
питань європейської інтеграції, Віце-прем’єр – Міністр закордонних
справ в Опозиційному уряді Борис Тарасюк дав інтерв’ю Польській агенції
пресовій.
Як громадяни і політики на Заході можуть розуміти скасування політичної реформи 2004 року?
І в парламентській асамблеї Ради Європи і в Європарламенті, і в
Венеціанській комісії всі здивовані тим, що після 6 років застосування
нинішньої редакції Конституції раптом КС фактично визнає нинішню
редакцію Конституції нечинною. Він не має на це права. Якщо подивитися
Основний закон і Закон про КС, то КС не має права скасовувати або
змінювати Конституцію. Він може давати тлумачення застосування
Конституції, він може давати тлумачення і визнавати той чи інший закон
неконституційним, але він не має повноважень міняти Конституцію. Це
прерогатива Верховної Ради.
В даному разі очевидно, що ми маємо справу з конституційним заколотом, з
привласненням КС собі повноважень, яких він не має. Очевидно, ми є
свідками політично вмотивованого рішення КС, яке він зробив на догоду
нинішній владі. Для чого нинішній владі додаткові повноваження – важко
зрозуміти, тому що вона і так має повний контроль. За ці неповні 8
місяців вона вже демонструвала приклади нехтування і руйнації
Конституції. Згадайте, у який спосіб формувалася коаліція більшості.
КС за цей рік зганьбив себе вже двома рішеннями. Нагадаю, що у вересні
2008 року, коли було конституційне подання, КС визнав, що коаліція
більшості створюється лише фракціями. Не окремими депутатами, а
фракціями. Тобто так записано в Конституції. В березні ж цього року КС
приймає прямо протилежне рішення, яким фактично освячує створення
коаліції окремими депутатами. Або, як у нас називають, окремими тушками.
Також ми добре пам’ятаємо рішення КС в 2003 році за часів Кучми, що два
терміни Кучми дорівнюють одному терміну. Тобто в Україні КС
дискредитував себе.
Він не є тим інститутом, який може захистити Конституцію. Більше того,
він уже сам зазіхнув на Основний закон. Це викликає здивування у
багатьох експертів за кордоном. В тому числі, на цю тему дав свій
коментар Секретар Венеціанської Комісії, який висловив здивування, що
Конституція діяла 6 років і раптом вона змінюється на стару. Я думаю, що
Венеціанська комісія, яка є єдиним серед європейських структур фаховим
органом, що наділений повноваженнями трактувати Закони і творення
конституції в країнах-членах Ради Європи, очевидно дасть свою оцінку на
засіданні 15 – 16 жовтня. Я думаю, що ця оцінка буде негативною.
Учора 10 опозиційних партій оприлюднили заяву. Чи сподіваєтеся, що
при сьогоднішній роз’єднаній опозиції вам вдасться добитися реалізації
заявлених постулатів?
Як один з авторів цієї заяви, і як людина, яка виголосила її з трибуни
Верховної Ради від імені 10 партій, хочу сказати, що це є політична
заява. Саме таким чином її треба трактувати. Якщо подивитися на
Конституцію від 1996 року і закон про КС, то стає очевидним, що опозиції
важко реалізувати ці вимоги. Тому це є політичні вимоги опозиції, на
які вона має право, тому що позбавлена законодавчих важелів впливу.
Що стосується відмови деяких опозиційних партій, які не ввійшли в коло
учасників цієї заяви, то це вже на їх совісті. Це ще раз засвідчує те,
що демократична опозиція розпорошена. Деякі лідери хворіють на зіркову
хворобу, яка разом з надмірною амбітністю стає на перешкоді об’єднання
всіх демократичних сил, як це було в 2004 році. Лише поборовши цю
хворобу можна говорити про можливу перемогу об’єднаної демократичної
опозиції на парламентських виборах 2011 або 2012 року. Без цього
об’єднання годі говорити про повернення демократичних сил до влади.
Що ще повинна зробити нинішня влада, щоб окрім політиків це не сподобалося людям і суспільство на це відгукнулося?
Я думаю, що влада вже чимало зробила для того, щоб обурити суспільство.
Це і підвищення цін на газ на 50 % з першого серпня, обіцяне підвищення
на газ ще на 50 % з першого квітня. Це зростання комунальних тарифів, і
підвищення цін на основні продукти харчування, особливо на продукти
сільського господарства, які вирощуються в Україні. Все це звичайно
акумулює невдоволення населення. До цього додається фактична відмова від
власних обіцянок нинішнього Президента і влади, щодо покращення життя
вже сьогодні. Пам’ятаєте, вони говорили про те, що будуть кардинально
збільшені мінімальні пенсії і зарплати. Нічого цього не сталося.
Пенсіонерам підкинули декілька десятків гривень, що абсолютно ніяк не
впливає на покращення їхнього життя і добробуту. Те ж саме відбувається з
мінімальною заробітною платою. Влада не виконала своїх обіцянок щодо
підвищення соціальних стандартів аж мало не в два рази. Цього не
сталося. І все це звичайно за логікою суспільного розвитку має вилитися в
протести. Коли ці протести будуть, коли народ «дістане» – оце питання,
на яке я відповіді не маю.
Давайте поговоримо про євроінтеграцію. Хоча ваш Президент декларував
про те, що Україна рухається в бік ЄС, але відсутність реформ,
відсутність дій в цьому напрямі дозволяють сумніватися, що ваша держава
справді рухається. Як ви оцінюєте ці заяви і їх втілення в життя?
Мені нинішня влада нагадує владу часів Кучми, коли декларувалося одне, а
робилося зовсім інше. В той період дії не відповідали задекларованим
цілям. Всередині країни були відсутні ті цінності, на яких базується
Європейський Союз, членство в якому декларувала влада при Кучмі. Навряд
чи можна говорити, що нинішня влада буде успішною в реалізації мети, яку
вона ще декларативно зберігає – ЄС.
В чому основна проблема нинішньої влади на шляху до реалізації
задекларованого курсу на членство в ЄС? Це відхід від демократичних
цінностей і стандартів, на яких базується ЄС. Це вже помічають за
кордоном. Були відповідні заяви від ЄС, ПАРЄ в питаннях демократії,
свободи слова, свободи зібрань.
Опозиція наголошує на тому, що влада зайнялася згортанням демократичних
здобутків помаранчевої революції. Чимало депутатів Європарламенту
критикували ситуацію з правами людини в Україні. Зокрема, не можу не
навести слова депутата Європарламенту, який сказав, що Україна не
наближається до Європейського Союзу, а рухається від ЄС. І це прикро
мені чути – людині, яка присвятила питанням інтеграції України до
європейської та євроатлантичної спільноти близько 20 років. Це є
свідченням того, що нинішня влада іде не тим шляхом. Її дії аж ніяк не
можуть привести до членства в ЄС.
Чи саме через це не станеться підписання 22 листопада на саміті Україна – ЄС Договору про Асоціацію?
Я взагалі дивуюсь нереалістичним і непрофесійним заявам представників
нинішньої влади. Як можна заявляти про те, що може бути підписаний
договір про асоціацію, коли відомо, що цей процес не буде завершений до
22 листопада, і, дай Боже, щоб він був завершений у другій половині
наступного року. Це я говорю як людина, яка є за посадою членом
делегації на переговорах. Тому, на жаль, жодною мірою не можна говорити
про підписання угоди про Асоціацію цього року.
Разом з тим, на саміті можна очікувати серйозну розмову. «Медовий
місяць» нинішньої влади вже скінчився. І в Раді Європи і ОБСЄ й інших
європейських інституціях вже готові до серйозних зауважень на адресу
української влади. Думаю, успіх цього саміту відбудеться в тому разі,
якщо Україні буде запропоновано план дій щодо безвізового режиму. Це
буде єдиною ознакою успішності, або неуспішності заходу. Як відомо,
переговори щодо безвізового режиму ведуться з 2008 року. Це вже 2 роки
і, на жаль, цей процес затягнувся через, з одного боку, небажання
провідних країн ЄС, а з іншого боку – через політичні пертурбації, які
мали місце в Україні. Це все відтягує процес конкретної роботи по
документу, який має привести нашу державу до безвізового режиму для
українських громадян.
Щодо політичних відносин між офіційним Києвом та Варшавою. Зустріч
президентів двох країн сталася доволі пізно. Янукович вже при владі від
лютого цього року, а Коморовський – кілька місяців. Очевидно, що
стосунки не такі вже теплі, як були за попередніх двох президентів.
Я можу однозначно підтвердити, що ненормальним в українсько-польських
стосунках є те, що досі Президенти України і Польщі не зустрілися в
рамках офіційного візиту. Це ненормально, що досі Президент України не
здійснив візиту до Польщі. Я не вважаю візитом в Україну перебування
Президента Польщі в рамках конференції у Ялті. Це не може замінити
формат офіційного візиту. Тому я як людина, яка багато часу присвятила
власне ще до проголошення незалежності України розбудові взаємин між
Україною і Польщею, як людина, яка, двічі будучи міністром, перші свої
візити здійснювала саме до Варшави, я вважаю цю ситуацію ненормальною і
тут відповідальність перш за все на українській стороні. Особливо на
фоні вже більш ніж десятка зустрічей Президентів України та Росії це є
ознакою різкого повороту в зовнішньополітичних цілях і орієнтирах
України. Теперішня влада, декларуючи збалансованість зовнішньої
політики, демонструє її односторонність, направленої в бік Росії.
При чому, якби ця інтенсифікація контактів з Росією відбувалася шляхом
захисту національних інтересів України, це можна було б зрозуміти. Але
коли це супроводжується черговою здачею основоположних інтересів України
– це не може не викликати стурбованості. Немає нічого поганого в тому,
що лідери зустрічаються. Погано, коли за кожною зустріччю Україна дедалі
більше здає свої національні інтереси. Як дипломат, я хочу сказати, що
мені сумно спостерігати за здачею національних інтересів України
протягом цих 8 місяців. Так виглядає, що апетити Кремля не лише не
задовольняються з кожною поступкою України, а навпаки – розпалюються.
На мій погляд, стратегічні взаємини, які були візитною карткою
українсько-польських взаємин, на жаль, не підтверджуються нинішньою
владою. В той же час, якщо стратегічні взаємини серед інших стратегічних
партнерів України з Польщею були на найвищому рівні, то сьогодні вони –
на найнижчому рівні з усіх стратегічних партнерів.
