Улізько Марія Василівна ( с. Декабристи):
На хуторі люди мерли, як мухи. Трупи лежали скрізь.
Вона з мамою йшла стежкою, лив дощ, а на стежці лежала мертва жінка.
Демченко Анастасія Василівна (с. Декабристи): Ми жили в Радченках,
сім'я велика: 6 дітей. Батько був колгоспником. План хлібоздачі виконав, йому
другий наклали. Виконав. Третього не виконав. Нічим було. Тоді нас викидали з
хати, все забрали. А це ж була зима, холод, заметіль. Йшли від однієї хати до
іншої. Та ніхто не пускав. Боялися. Голова наказав не пускати підкуркульників
до хати...
А в Шумейковому що робилося?! Весь хутір вимер.
Приїхали збирачі трупів, повкидали в колодязь всіх. То були страшні жнива.
Смерть косила швидко. Не встигали копати ями та й нікому було, то трупи кидали
в колодязі, погреба - потім засипали.
(Записала Г. Бабич. 1991 р.)
Згадує Ганна Баблій
(с.Хомутець):
Вона служила у лікаря курорту. Щоб якось допомогти
родині, яка жила в с.Хомутець, Ганна збирала об'їдки: в глечик зливала недопите
какао, кусочки хліба і ховала, потім передавала сестрі Оришці. Та господиня
довідалася про це і вилила все у помийницю, туди ж полетіли і черстві кусочки
хліба.
Лікар-дієтолог А. А.Бокалейников та його дружина були
ситі, вони не вірили, що хтось голодує, голоду для них не було. Для них були
труднощі росту. Але від цих труднощів росту пухли і вмирали не вони, а селяни.
( Олена Звичайна. Миргородський ярмарок. С.ЗО, 41)
Розповідає Федір Федорович Федоренко, ветеран війни і
праці (Миргород):
.. .Мама лежала долі на рядні, ходить уже не могла.
Вона сказала мені: «Синочку Федю, я незабаром помру, ти старшенький, бери
своїх братиків ... йди з ними на ринок, десь якусь знайдете крихітку».
Одного разу, коли ми поверталися додому, нас зустріла
якась тітка і говорить: «Ідіть отак прямо по цій же вулиці, недалеко стоїть
великий цегляний будинок (раніше у ньому була пекарня), там дають дітям раз в
день їсти». Ми пішли. Біля будинку було багато дітей і довга черга. В черзі я
загубив Петю і Ваню.
На другий чи третій день вони прийшли додому.
Останній раз ми бачилися біля вмираючої мами. Вони пішли до притулку чи кудись...
мама померла і я залишився сам... сиротою на все життя».
(Ф.Федоренко. Прапор перемоги. 28.04.1990. № 67)
Як підтверджує дочка
,Федора Федоровича,Ольга Федорівна батько згодився ,що його брати-
ФедоренкоПетро Федорович 1926 р.н. і Федоренко Іван Федорович 1928р.н.померли в
притулку по вулиці Єрківській 23 (тепер31)
|