Оповідає:
Мащенко Марія Михайлівна, 1912 р.
н., с. Кибинці
(пряма мова).
Людей
висилали. Оце нашу сім'ю. Я розкажу про себе. Батька забрали в тюрму і братіка
старшого забрали. Вивезли серед поля, у гречці викинули нас. Що хотіть, то й
робіть. Викопали землянку і там поселялись. Як їде бригада, ніде нічого... де
хліба шматочок лежить - вони позабирають. Моя мама була. Клала пальтечко під
її, що мов хворіла була. Іде бригада. Вони стягли й забрали. І били людей. Ми,
було, в землянку збігаємось і плачем, що де нам діться серед поля. Куди? Вони
стягали одежу й били. А мого братіка взяли та побили попід боками й в погріб
укинули. Ой, Боже мій! Все було. Застануть і били ні за що. Жили ж ми своїм
трудом, заробляли. Робили. Конячка була, дві коровки й вівці були, й земельки
сім гектарів було й десятин. Які там куркулі були? А це позакопують і найдуть,
заберуть. Ніде... Бачать на людині ше такий платочок -постягають.
Та хто ж там? Як же оборонишся? Нема ж од кого оборонятися. Ніякой
оборони! Дали плани та й викидали посеред зими з хати. Із голоду померли. Ой,
Боже. То Голодомор був. Іздіва-лись усяк. Прийшли й забрали. Ніякого закону не
було...
Так можна ж закопать. Закопували. Як не найдуть, то воно наше, а як
найдуть... Було як закопане, то вони... Земля обколеться... Вони ціпками в
землю штирхали. Вишукували зернинку.
Ага, та ходили, душ по п'ять. Із ціпками. І нікому нічого не кажи.
Отаке було життя. Урожай забирали.
Ото ховаєм, шукаєм, де його заховать. У землі. Закопували. Або у якусь
діжечку, або у сунику чи ящику. Ми були заховали під сажем. І то шукали,
вишукали, найшли й забрали. Ото таке було.
А тим, хто ішов до колгоспу, давали якісь продукти, їжу?
Да хто там давав, ніхто не давав. Ніякої їжі. Ото листя товкли, рвали
акацію, листя й лушпиння, й качани. Таке їли. І дохле їли. Все їли. І бур'яни
які їли. Нарвеш і акації, і щавлю. Отого посушиш і їси. У ступі товкли і їли.
Вони забирали тільки їжу?
Зерна й одежу. Ще одежину забирали.
Не давали збирать колосків. Забирали й колоски. Забирали. Зостались
колосочки там то там. Ми ходили по колосочки, в торбиночки збирали. Колосочки
на полі, і то прийде по ниві і візьмуть, і торбинку отнімали. Отакі ніякі якісь
дурачки. Якісь сторожі. А хто був цими сторожами, хто охороняв?
Ото отак вони охоронялися. Хіба втечеш, украдеш? Ото забирали.
Назбираєш торбинку, і ту отнімали. Хто їх заставляв? Отнімали. Все було. Було,
їли сирий буряк. їли. Ой, і кислиці, й старий буряк. Мололи сирий буряк на
макітерку...
А люди хотіли добровільно іти в колгосп?
Добровільно? Та ні, примушували, чого ж, ходили, представники були.
А вони вговарювали. Щоб писались, здавали туди все. В кого плуг, в кого
коняка була, коні, плуг чи там молотарка. Щоб все здавали в колгоспи.
Суспільнювали. Та худобу не ховали. В колгосп забирали. Та приходили, не раз
навідувались. А десь хтось одкопає, а вони приявляються. І заберуть. Було. І
шматочка хліба не вдержиш у хаті. Навесні дуже помирали. Уже й жито поспівало,
й колосочки доходили. Колосочки й зернячко їли. Таке ж було.
Як засудять батька, то забирали в приюти були дітей. А в тридцять
третім годі то ніхто не забирав. Ото в нас в хуторі сім'я не одна вимерла. Ото
було і батьки, і діти померли.
Хто вижив, то вижив. Я сама є така. І бур'яни, і шелуху їла, все їла. І
качани. Не кукурузу. Ті качани, що після зерна залишалися, що раніше палили їх
в печі, потовкла в ступі й їла, і вижила. Не всі виживали.
Ага, допомагали. Особенно родичі допомагали.
А ягоди. Терен їли, таке їли. Тоді яблук не дуже було, а побольше
терну, грушки. У лісі збирали та їли. І пачериці їли, все їли. Було, пачериць
таких нарвали, що були на стіни драпалися від болю... Від пачериці. А, було, і
повмирали від пачериць. Голод усе заставляв їсти. Жолуді їли. Товкли листя.
Ото рвали і їли листя. І коні дохли, то й коні дохлі їли.
Ну там в нашому колгоспі то душ двадцять вмерло з голоду. А скільки
всього було людей в колгоспі? А я людей не знаю, скільки було. Та був же хутір
великий.
А були випадки людоїдства?
У нашому не було. А у інших селах, казали, було.
Людей закопували в яму. Викопували, ніякої труни не було. Ото звозять,
було, в одну яму, скидають. Ото поскидали в яму, а там одну, в нас німа була,
погано балакала. А вона каже: «Та я ще ж жива». Ото така, що негодна вже
людина, їде ото... Ото йде на дорозі, впала на дорозі, лежить. Із голода. Ходить,
поки на дорозі впаде, поки підберуть його. І старці возиками возили, чи підводами
і скидали в одну яму.
Ото які на станції плачуть й діти голодні. На станцію приїхали й
вмирали. їх підводою брали й вкидали в яму. Кидали. Одне на одно. Отаке. Хто б
їм платив. Таке ж було времня. Підводами, було, везуть з Ромодану на станцію
мертвих людей за село. Там серед поля то ями викопають і кого там... Ну рідні ж
не платили, бо вони з голоду померли. І ото в одну яму скидали людей. Без
труни, без нічого.
Ага, знають про голод, як хто живий зостався. А їх вимерло всіх. Із
живих нема вже. Це я одна живу, зосталася. Знаю, не забула, яке було. За
невелику їду та ходили на кладбище дивитися, як привезли людей. Вкидають у ями.
Тепер як хоронять. А то кинули.
Ні, пам'ятників нема. Хрести. Тоді пам'ятників не було. Хрести. Од
голоду померлим є хрести. А є й без хрестів.
Тепер же є й купить де, є скільки. Якби гроші. А тоді ж його не було.
Шо щоб де купить. Хліба шматочок. Як дома нема, та не купиш - і з голоду
вмирай. А тепер і хліба понапікають і усе продають. Аби гроші.
А як Ви думаєте, хто був винний у цьому голоді?
Хто винен? А хто ж був? Як же, Сталін, мабуть. Сталін у голоді винен.
Сталін керував же.
Я у Полтаву поїхала на роботу пізніше трохи. Робила на кирпичному і
давали хліба півкіло і один ополоничок юшки, і я опухла. Поки в мене дукачі були.
Тоді дукачі були. Да. Із вушками, на шию надіваються. І приймали в Торгсін. То
я ж, було, понесу дукачі та дадуть хліба та я добавляла, а аж не стало
дукачів. Оце було Торгсін. Да, Торгсін я знаю. І тоді я не опухла. А як не
стало дукачів, то я опухла на роботі. І робила я, кирпич робила. Так годували.
Один ополоночок. Тульку вивезли, казали, за Полтаву десь гнилу. А ми бігали,
одривали та їли з землі. Один оце таки ополонок і таке рідесеньке. Один
ополонок дадуть і півкіла хліба. Була пухла, як колодка. А тоді вже одтухла.
Чим же одтухла? їла кислиці, буряки сирі їла. І дядько в мене був, носив
молочка. І зварить молочка, було, принесе. Тоді я одтухла. Ото була б у землі.
На роботі так годували. А як стала більше то листя, то шелуху їсти, то тоді
буряки. Оце сирі, ми їх пололи і їли. Отаке було.
Я зосталась жива, що я таки заміж пішла. Що він бідняк був. Ага. Його ж
не вигонили.
Сім'я вимерла була його... Зостався один він та сестра. Його сім'я з
голоду померла. Заміж пішла - ото й жива.
Записала Васильєва Ольга, студентка КНУім. Тараса Шевченка
|