Субота, 21-Липня-2018, 19:00:03 Ви увійшли як  Гість | Група "Гости"  Вітаю Вас  Гість | RSS

 | МИТЬ ІСТОРІЇ.З ІСТОРІЇ МОЄЇ СІМ’Ї. | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід

Clocks for website
<a href="http://www.clock4blog.eu">clock for blog</a>
Free clock for your blog
» Меню сайту

» Категорії
Статті Чорновола [7]
ЗМІ про нас [1]
Історія [8]
Акції [17]
Події [13]
Аналітика [23]
Думка лідерів [42]
Заяви, звернення [50]


»Архів

» Випадкове фото


 
Сохранить


МИТЬ ІСТОРІЇ. З ІСТОРІЇ МОЄЇ РОДИНИ.


Я ,Джунь Олександр Прокопович, народився в місті Миргороді під час третього голодомору , 1947 року,в родині козацьких нащадків.

 Батько, Джунь Прокіп Петрович 1907 року народження--ветеран війни з білофінами 1939 року і Другої світової  війни   1941-1945 років.

Мати Ксьонз (Щербань) Оксана Семенівна 1912 року народження,була вже матір’ю Ніни,Миколи і Григорія,дітей батькового побратима,

Ксьонз Дмитра Антоновича .  

Не відаю, чи була домовленість між моїм батьком(до речі хрещеним батьком Миколи і Григорія) і його побратимом, Ксьонзом Д. А.на випадок загибелі останнього,стати батьком дітям Дмитра Антоновича — нам дітям, про це до останніх своїх днів, Прокіп Петрович, не говорив.

Восени,1946 року,добудувавши нову хату і перемістивши з батьківського двору до Ксьонзів ,повітку, батько став-приймаком,але свою місію, батька для всих шести дітей, за своє життя, виконав з гідністю.

 Старша сестра,Устименко (Ксьонз) Ніна Дмитрівна,1937р,н. до цього часу дивується як я вижив в1947-1948 р.р, адже чи не єдиним моїм порятунком була сестра Ніна і її» кукла»--прожований хліб,або сухар,замотаний в марлю і прив’язаний до великого ґудзика,щоб я не проковтнув поживу.Мама від недоїдання взимку 1948 року хворіла,тому й не годувала мене.

 Я вдячний життям сестрі,яка, пропускаючи заняття в школі  виходила мене в1948 році, коли я захворів запаленням легень.                                          

 Доля розпорядилась так,що заміжжя сестри в 1959 році виявилось не вдалим,поховала чоловіка-пяницю,а потім трьох синів - останнього в 2009 році. 

В 1947 році померла моя бабуся, Джунь Пріська Савівна,Надзвичайно тяжко було їй пережити три голодомори,забиття до полусмерти в 1937 році НКВДістами, за непокору, чоловіка - мого дідуся Джуня Петра Івановича.Від побиття приключився рак губи.

Помер дідусь літом 1942 року.

 В1945 році репресували сина, старшого лейтенанта Радянської армії, Жуня Олексія Петровича, 1903 р.н. Військовий трибунал виніс вирок - за не виконання наказу командира 10 років позбавлення волі.

  Бабуся померла в 1947 року, не так від голоду, як від переживання за долю синів і онуків.

Літом 1951 року народився наш молодший брат Вячеслав.

                                                                                


Вперше я довідався про  голодний мор1932-1933 років від свого батька.Сталось  так,що дирекція 4-ї школи,3-й клас якої я відвідував в 1956 році,(чотири перші класи я закінчив в будинку по вулиці Єрківській 31 )вирішила зробити з нас  «ворошиловських стрільців»,а для цього силами старшокласників викопали тир для стрільби з малокаліберної гвинтівки.Ще під час копання, на крутому схилі до ріки Хорол,знаходили одинокі маленькі кістки і черепа, які на місці і закопували. В 1956 році,граючи в поширену для післявоєнної дітвори-«війну»                                                     на території як виявилось пізніше-«табору для дітей куркулів»,по вулиці Єрківській-31,я не пам’ятаю хто з хлопців,став на край стіни тиру і обвалив землю. Те, що відкрилось нашому зору,приголомшило нас: на глибині до 60 см відкрились численні маленькі кісточки і черепи. Ми полякались і порозбігались по домівках. Батько, прийшовши з роботи,поцікавився чому не вчу уроки ? Тут вже я дав волю сльозам і розповів про побачене. Пізно ввечері,взявши лопати,ми з батьком пішли на місце поховання. Хоча ніч видалась темна,але те,що побачив баько приголомшило і його,того,який пережив 4 війни і 3 голодомори,бачив тисячі смертей і каліцтв. Плачучи від страху я копав приямок,а батько вибирав на ряднину рештки дітей. Перезаховали ми рештки дітей на пагорбі-поруч з гранітним знаком поставленим в1993 році по ініціативі бувших в’язнів- «дітей куркулів": Кійко Тетяни  Іванівни 1925р.н., Батієнко Віри Володимирівни 1926р.н. та вчительки Марченко Ольги Василівни1942р.н. Можливо ми і не всі кісточки перезаховали, але місце де обвалилась стіна, привели до такого стану,що прийшовши спозаранку до школи я не знайшов ні єдиної кісточки на поверхні. Повертаючись до домівки,після пере захоронення,тато розповідав про притулок,але мені запам’яталась одна його фраза-«може я їх бачив живими»маючи на увазі дітей  табору - смерті.

 Це вже в 1969 році батько розповів як вони з братом Олексієм і побратимами Рибалком Яковом Васильовичем і Ксьонзом Дмитром Антоновичем, возили дрова восени 1932 та зимою 1933 років до притулку.

Хлопці цікавились куди подівались кісточки,але я промовчав,так як дав обіцянку батькові не розголошувати нашу таємницю ні рідним,ні чужим.    

Нашій сім’ї стало краще жити лише в 1956 році,коли підросли старші:Ніна працювала на кожервному заводі,Коля підробляв кожне літо на підприємствах міста,ми з Гришею на канікулах пасли сусідських корів,за що одержували продукти і гроші,а також на різних роботах в Личанському колгоспі” Країна Рад”. Але і в ті роки ми з меншим братом Вячеславом годинами вистоювали в черзі за чорним буханцем по 12 копійок, біля личанського магазину, так як в старших були вже інші обов’язки.

Не довге було наше щастя,літом 1958 року від серцевого нападу померла наша мама, Оксана Семенівна і знову ми залишились напівсиротами. Найменшим:Вячеславу - 7 років, сестрі Людмилі всього 4 роки.Тато на той час працював листоношою у Миргородському відділку зв’язку. Як не боліли зранені на фронтах ноги, встигав кожного ранку до роботи збігати на ринок купити продукти на сніданок,дати нам школярам по 5копійок на булочку.

В 1959 році,ми менші,залишились в хаті з татом. Ніна вийшла заміж, Коля і Гриша виїхали на навчання до міста Миколаєва. Менша сестра Люда ходила зі мною в школу - три навчальних роки сиділи за одною партою,допоки не пішла в 1 клас. Я вдячний вчителям,особливо завідуючій навчальної частини школи №4, Шаховій Лізі Володимирівні,що дозволила нам з Людмілою сидіти за однією партою.

В 1972 році, не від доброго життя, відійшов на той світ наш тато, Джунь Прокіп Петрович. Проводжали його в останню дорогу,всі шестеро дітей.

 


» Голова
 
 Голова Миргородської міської організації Народного Руху України

» Нові фото


» Календар
«  Липень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031

» Дузі сайту

maidan.org.ua





PR-CY.ru

Информер тиц и PR


Хранение изображений бесплатный хостинг изображений Закачивай Любые картинки
Бои: смотреть драки Онлайн
Медицинские тесты Свойства витаминов Ru
Если ты в игре продажа развивающие игры Вступай!
Жми сейчас: интернет магазин новости Регистрируйся!

Copyright MyCorp © 2018
Конструктор сайтів - uCoz