Понеділок, 22-Жовтня-2018, 21:09:17 Ви увійшли як  Гість | Група "Гости"  Вітаю Вас  Гість | RSS

 | ДЗВОНИ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЬОГО | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід

Clocks for website
<a href="http://www.clock4blog.eu">clock for blog</a>
Free clock for your blog
» Меню сайту

» Категорії
Статті Чорновола [7]
ЗМІ про нас [1]
Історія [8]
Акції [17]
Події [13]
Аналітика [23]
Думка лідерів [42]
Заяви, звернення [50]


»Архів

» Випадкове фото


 
Сохранить

ДЗВОНИ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТЬОГО

 

Усім нам потрібна пам'ять про загиблих, пам'ять про події гіркої історії нашої багатостраждальної України. Тому ще раз торкнемося однієї з страшних сторінок життя Миргородщини в далекому 1933 році.

У невеликому будинку поряд з Личанською церквою, де нині знаходиться бібліотека був, як тоді говорили,«приют» - дитячий будинок, куди звозили  з усього району спочатку лише дітей-сиріт, так званих куркулів» та одноосібників - тих, хто не пішов під час насильницької колективізації в колгоспи. Але коли в 33-му голодомор набрав жахливих розмірів, нещасні батьки багатодітних сімей віддавали в.той «приют»дітей в надії, що, може, хоч там вони якось виживуть. Бо це ж - державний дитбудинок, там же щодня зобов'язані годувати дітей.

А про те, як їх у «приюті» годували, розповідає моя дорога колега, нині пенсіонерка Т. І. Кійко. У минулому Тетяна Іванівна — вчителька молодших класів; Мені пощастило працювати в школі №2 імені Давида Гурамішвілі з нею і з такими майстрами педагогічної справи, як Г.В. Вороніна, М.І. Захарова (нині покійна), Г. Г. Скільсара. Всі вони були вчителями від Бога, безмірно любили школу і дітей, самовіддано вчили і виховували їх. Кожна з них - взірець високої моралі, людяності, совісті та працелюбності. У кожної з них - не легка доля, але Тетяна-Іванівна і її сім'я пережили неймовірні страждання.

Батько поїхав на Донбас у надії заробити на шахті хліба для чотирьох пухлих від голоду дітей. Мати билася, як риба об лід, рятуючи діток. Вечорами повзала у відібраний у них двір, рвала свою моркву, буряки і цибулю, що посадила навесні. А незаможник, якому віддали їхню садибу, прислідив і поколов її вилами. Невдовзі вона померла від тих ран. Старша сестра зашила в піджачок мамині сережки та хрестик і пішла до магазину «Торгсин», де міняли речі на борошно. У черзі провела дві безсонні ночі, а на третю заснула і хтось вирізав зашите прямо біля грудей. Прокинувшись і усвідомивши жах того, що сталося, бідна дитина померла від розриву серця там же, біля магазину. А було їй неповних 17.

Останніх трьох дітей з цієї сім'ї влітку 33-го віддали в Личанський дит­будинок. Там їх постригли під «нуль», одяг в якому прибули, забрали і спалили, а натомість, як і всім, видали по ганчірці з двома вірьовочками, щоб діти завісили себе спереду. Спали всі покотом на соломі, постеленій попід стінами в

кількох кімнатах будинку.

Тетяна Іванівна пам’ятає що діти були в основному 7 — 10 років. Всі пухлі з голоду, з великими животам Годували їх заколотою, де одна пшонина ганялася за другою. А до неї давали тонесеньку прозору скибочку хліба. Тож і не дивно, що божевільні від нестерпного голоду діти їли все, що трапиться: цвіт акації, траву, зелену кукурудзу, сирі буряки. Ніякої медичної допомоги діти не отримували.  

Тож і мерли вони від дизентерії десятками. Одного разу прокинулася Тетяна Іванівна з малим братом, а старша сестра мертва. Ховали дітей у братській могилі, яку вирили тут же у дворі,  Клали мертвих штабелями і, прикривши соломою,засипали землею. Могилу зрівняли так, що ніякого сліду не лишилося. Лише коли в шести десяті роки на подвірї середньої школи номер 4 копали тир для стрільби, то й натрапили на одне з поховань. Про дітей ніхто нічого не розповідав.

Але, як сказано в Євангелії, нема таємниці між небом і землею.

Минули роки. Окремі господарі з того кутка  зробили на місці колишнього приюту звалеще  всякого непотрібу. Несли сміття, озираючись, як злодії, бо ця  територія безпосередньо межує з кладовищем. Але знайшлися й інші люди, гідні звання  людей. Під керівництвом заступника директора школи номер 4 Валентини Олександрівни Cердової щколярі прибрали смітник розчистили від порослі місце поховання жертв голодомору. Оля і Сергій Горюнови впорядкували прилеглу до поховання частину кладовища. Лідія Семенівна /Сидоренко/ Хоролець привезла на це святе місце грузовик землі,адже саме на цьму дворищі загинуло шестеро з дванадцяти її малолітніх тіток  та дядьків . Зелене господарство подарувало саджанці каштанів,ялин, а також красиву квітучу спірею. Анатолій Федорович Колодний привіз ці деревця, які були висаджені на алеї скорботи. На місці братської могили вкопали надмогильну металеву піраміду і насипали біля неї імпровізовану могилу. Вчителька Марія Марківна Демченко зі своїми вихованцями на поки що убогому меморіалі посадила  зелену огорожу. У неділю 3 травня 1992року біля цієї братської могили відбулася громадська панахида за участю жителів Миргорода.


» Голова
 
 Голова Миргородської міської організації Народного Руху України

» Нові фото


» Календар
«  Жовтень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031

» Дузі сайту

maidan.org.ua





PR-CY.ru

Информер тиц и PR


Хранение изображений бесплатный хостинг изображений Закачивай Любые картинки
Бои: смотреть драки Онлайн
Медицинские тесты Свойства витаминов Ru
Если ты в игре продажа развивающие игры Вступай!
Жми сейчас: интернет магазин новости Регистрируйся!

Copyright MyCorp © 2018
Конструктор сайтів - uCoz