Розповідь Мотрини
Варфоломіївни Омельченко,1917 р.н. Фото 60-х років.
Мотрина
Варфоломіївна проживала під час
голодного мору 1930-1934 років в Миргороді по провулку Галушкі нському№11(тепер№21).Батьки
козацького роду.
Я розповім про знатний козацький рід нашої невістки,
Омельченко(Панащатенко)Марії Павлівни, 1905 р.н..Її батько, Панащатенко Павло
Федорович, 1860 р.н.-рідний брат,
Панащатенка Степана Федоровича, 1863 р.н.який двічі вибирався миргородським
головою з 1906 по 1914 роки, якого на цій посаді змінив в 1915 році,лікар, Іван
Андрійович Зубковський.Сталось так, що в 1861році молоду матір,Павла Федоровича, поруч з
двором- на толоці, до смерті загризла тічка диких собак.Немовляті
Павлику,потрібна була годувальниця-можливо ця жінка і стала матір'ю Степана
Федоровича.
З початку колективізації за
двором"куркулів" Панащатенків по вулиці Єрківській№1 і №3 був
особливий нагляд. Восени 1932 року батько,Павло Федорович з сином Василем
1901р.н.,викопали в дворі колодязь.Василь по необачності опустив в колодязь
торбинку з зерном пшениці,що залишилась після рейду активістів.Хто підгледів
невідомо,але "недалекий" сусід Йосип Мокрина доповів своєму активу,що
розміщався в хаті по провулку Галушкінському№1-"куркулі Панащатенки,щось
сховали в колодязі,я бачив з груші."На наступний день в двір з’явилась
свора активістів особисто з Антоном Кандьором,Веклою Іваном і іншими.Уповноваженим
був Яків Іщенко. Йоська Мокрина з порогу заявив: «…діду Павле віддай те, що
заховав в колодязі». Активісти не церемонились - знайшли в сінях віжки,обв’язали ними Йосипа і
опустили до колодязя де й відшукали торбинку з декільками жменями зерна.
Не дивлячись на те,що Стаднянська сільська рада на чолі з Зеликом
Павлом Махтейовичем"розкуркулила"Панащатенків ще в 1930 році,забравши
пару коней,корову,привласнила землю.Сільська рада постановила:"…за
нездачу, лишків зерна,державі оштрафувати на 240 крб.,а це значить описати-жилу
хату на 100 крб.,не добудовану хату Василя на 80 крб.,сарай на 15 крб.,стіл 1
крб.,кровать 2 крб.,стару клячу на 4о крб.
Так сім’я Панащатенків лишилась без засобів для існування.
Але й цього було замало Миргородський міськвідділ ГПУ
постановив:"… за зрив хлібозаготівлі,вислати на виправні роботи до Харкова
Панащатенків:Федора Павловича 1901р.н.,Євдокію
Павлівну 1912 р. н.,Михайла Павловича 1914 р.н.З ними поїхав і батько
Павло Федорович.
Залишились поневіряться по чужих хатах Василь Павлович з сином Іваном
1920 р.н.та дружиною Марією Семенівною яка працювала вантажником в миргородському
заготзерні по вул.Гоголя напроти крупозаводу.Вона мені розповідала,що творилось
в схронах заготзерна. Було завезено зернових скільки,що не вміщались в коморах
і багато зерна знаходилось в кучах в дворі.Просто неба лежала пшениця,жито
,кукурудза в качанах.НКВДісти і військові в будьонівках з рушницями охороняли
зерно від голодного люду.Вже в січні 1933 року зерно почало пропадати - перелопачення
не допомагало.Зерно чорніло і пріло.Чому його не вивозили? Про це знала тільки
влада.
Голодуючий люд з Миргороду і навколишніх сіл бачили такий безлад,лізли
через огорожу і робили підкопи.Скільки люду перестріляли охоронники,а скільки
померло голодною смертю під огорожею?
Весною пріле зерно обливали гасом і спалювали.І це в той час коли, від
голодного мору, люди вимирали цілими сім’ями.
Марії Семенівні ,як вантажниці ввели в обов’язок,кожного ранку
завантажувати на підводу вбитих і померлих за ніч навколо двору заготзерна.В
нагороду за кожного завантаженого давали сухаря, інколи хліб.
Кожна влада по своєму бореться - з тими хто її обирає!
Записав Джунь О.П.
|