... Хіба може нація, що століттями перебувала в неволі, виборсатися з тенет психологічного рабства й побудувати незалежну національну державу при такому розумінні демократії? Навіщо ж ви йшли в партію, коли вимога партійної дисципліни для вас авторитаризм й ознака компартійних принципів? А що ж тоді свавілля, анархія і хаос?...
... Самі себе мої опоненти називають «прагматиками» на противагу «романтикам» національної ідеї, котрі відстоюють Чорновола. Дехто пробує вживати терміни «чорноволівці» й «костенківці», але останнє не дуже сприймається через ординарність особи самозваного лідера і відсутність єдності, єдиних підходів, хоч якоїсь ідейної визначеності з багатьох проблем серед опозиціонерів, Насправді ж їх важко означити як стійку єдність...
...Крім меркантильної зацікавленості, виявився ряд незадоволених. Що стосується внутрішнього незадоволення, то цей мотив був використаний сповна. Найбільш гостро він виявився у деяких регіонах, серед тих голів крайових організацій, які були поміщені у партійному виборному списку на таких місцях, що не дало їм можливості стати депутатами Верховної Ради...
... Рух — партія відкрита. Зростання наших лав завжди визначалося як одне з головних завдань Руху. На жаль, разом з нашими однодумцями до Руху прийшли і ті, хто побачив у партії лише знаряддя для досягнення своїх бізнесових чи кар’єристських цілей.
У партії вони шукають політичного прикриття. Але вони не змогли б зробити погоди в Русі, якби не знайшли опертя в середовищі тих рухівців, котрі справді були серед засновників і активістів Руху. З гомінких мітингових майданів вони прийшли в стіни парламенту. В міністри і губернатори — і не змогли витримати випробування владою, грошима, добробутом, кількаразовим депутатством з його широкими лобістськими можливостями. Але їм і цього постійно видавалося замало. На засіданнях Центрального Проводу почалося вияснення: хто коли вступив до Руху. «Я віддав Рухові десять років, а що я з того маю?» — постійно тепер кричить Черняк і Заєць. Поруч з людьми в низових організаціях, які роками працюють самовіддано і безкорисливо, такі заяви звучать як святотатство. Від них стає моторошно. Очевидно, рух мусить пройти процес самоочищення. Бо те, що відбувається, називається мутацією — і цьому, на жаль Рух не зміг запобігти.
Кажуть — у партії вже стався розкол. Мені ж хочеться думати, що розколу в самій партії не буде! Так уже відбувалося на ІІІ з’їзді в 92-му році. І що? Від Руху тоді відійшла значна частина людей, почали організовувати якісь всенародні рухи, а потім каендееси ( з чіткою антирухівською спрямованістю) — де вони сьогодні? А Рух є і буде!...
... Нещодавно, під час розмови з журналістами у мене запитали:
— У всьому цьому є щось шекспірівське, якісь варіації на тему «Короля Ліра». Коли трапляються подібні речі, необхідно знайти відповідь на запитання: кому це вигідно? Хто замовник? Хто стоїть за тим, що відбувається в Русі?
Шукаю відповіді на ці запитання. Інтереси виконавців (т. зв. «прагматизм», непомірно роздуте почуття кар’єризму) — це ті внутрішні чинники, які були кимось майстерно використані й спрямовані у відповідне русло. А замовників слід шукати навіть за межами України. Рух стоїть на заваді мафіозному зарубіжному капіталу, який хоче скупити українську власність. Рух, як найактивніший і найпослідовніший виразник національної ідеї на всій Україні, стоїть на заваді політичним планам нового союзу...
... Ми вийдемо з цього глухого кута. Вихід — в очищенні партії від переродженців. Не думаю, що остаточно цей процес завершиться розколом — рядові члени партії зорієнтовані на збереження єдності в організації. Свого часу ми вже щось подібне переживали. Пережили Всенародний Рух, Конгрес національно-демократичних сил. Де вони сьогодні? А Рух — живе...
