П`ятниця, 29-Березня-2024, 10:56:31 Ви увійшли як  Гість | Група "Гости"  Вітаю Вас  Гість | RSS

 | | Мій профіль | Реєстрація | Вихід | Вхід

Clocks for website
<a href="http://www.clock4blog.eu">clock for blog</a>
Free clock for your blog
» Меню сайту

» Категорії
Статті Чорновола [7]
ЗМІ про нас [1]
Історія [8]
Акції [17]
Події [13]
Аналітика [23]
Думка лідерів [42]
Заяви, звернення [50]


»Архів

» Випадкове фото


 
Сохранить

Головна » 2010 » Липень » 27 » ЯК МИРГОРОДСЬКІ КОМАНДИРИ ПЕРЕЙШЛИ ДО ПЕТЛЮРИ
11:01:25
ЯК МИРГОРОДСЬКІ КОМАНДИРИ ПЕРЕЙШЛИ ДО ПЕТЛЮРИ

                   

 

 

Події Української революції 1918 – 1921 років на Миргородщині, національно-патріотичні прагнення й дії миргородців, боротьба наших земляків проти більшовицької політики до сьогодні залишаються мало вивченою цариною. За роки радянської влади дозволялося писати лише про „героїчні подвиги комуністів” та „борців за радянську владу”. Неначе й не існувало людей, яким була дорога своя рідна Україна, а не принесена на червоних багнетах ідея всесвітнього комуністичного єднання. Тих, хто стояв на українських позиціях, комуністи вважали „врагами родины”, „врагами народа”.

Такі події 1918 – 1921 років як повстанський антибільшовицький рух, миргородське повстання Дубчака, дія селянських загонів, участь миргородської міліції в виступах проти радянської влади та інші факти уперто замовчувалися компартійними ідеологами. Дуже мало збереглося відомостей про тих миргородців, які мали національні переконання, відстоювали незалежність Української держави. Імена багатьох із них пішли в небуття.

Хочу розповісти про одну із напівзабутих історій доби Української революції. 1918 року, за гетьманату, більшість українського селянства не сприйняла австро-німецького окупаційного режиму. На Миргородщині стали створюватися загони самооборони. У Попівських лісах теж виник загін, до якого невдовзі приєдналися інші загони повіту. На початку 1919 р. це угруповання одержало назву 29-й Миргородський повстанський радянський полк, командиром якого став Андрій П’явка з Комишні.

Проте політичної єдності полк не мав. Один із його засновників більшовик Степан Ксьонзенко згадував: „Одні були за колишню Центральну Раду, інші – за Петлюру й самостійну Україну, треті – за гетьмана Скоропадського і німецьких окупантів, четверті – за самостійну Україну разом із багатіями й куркулями-націоналістами, п’яті – за ради робітничих, вояцьких і селянських депутатів”. Бракувало єдиної платформи й серед командирів Миргородського полку, які здебільшого тримали свої думки при собі або сходилися на тому, що слід розбити гетьманські організації, вигнати з України австро-німецьку окупаційну адміністрацію, а потому буде видно, як діяти...  „На Україні партія більшовиків була слабкою, більше було націоналістів, котрі відстоювали частіше настанови колишньої Центральної Ради”, – згадував С.Ксьонзенко.

Рішучі самостійницькі позиції займали чимало командирів 29-го Миргородського полку: заступник командира полку з стройової частини й командир 1-го батальйону Тимофій Виборний (родом із Комишні), його односелець, командир 2-го батальйону Горбань, командир 3-го батальйону Павло Пасішник (Пасішниченко) з Миргорода, Павлів брат Володимир Пасішниченко – командир 1-ї роти, Павло Данилович Єщенко з Березової Луки, на той час Миргородського повіту, Калениченко з Попівки та інші.

18 лютого 1919 року 29-й Миргородський полк вирушив на фронт у напрямку Києва. Він перебував у складі дивізії М.Щорса. Полк із боями пройшов від Миргорода до станції Шепетівки і села Судилкового, де було значне скупчення війська УНР. Миргородський полк зайняв оборону.

За час рейду більшість миргородських командирів остаточно упевнилися в тому, що червона армія – це не та сила, яка принесе добро українському народові. Не підтримували вони й політики гетьмана Скоропадського. Їм щонайбільше імпонувала позиція Головного отамана армії Української Народної Республіки Симона Петлюри, спрямована в річище української державності. Вибір визрів. Можливо, вплинув ще й той фактор, що 1 – 4 квітня 1919 року в Миргороді прихильники С.Петлюри під керівництвом офіцера Сергія Дубчака вчинили збройний виступ проти ЧК.

Отож, рано-вранці 18 квітня 1919 року поблизу передової до двору лісництва, де були розквартировані бійці-миргородці, увійшли шестеро командирів 29-го Миргородського полку – Виборний, Горбань, Калениченко, брати Пасішниченки, Єщенко. Всі вони були в мокрому, зарошеному одязі – видко було по всьому, вночі не спали. Очолював усю групу Тимофій Виборний, який дав команду своїм підлеглим і ординарцям швидко збиратися й виїздити. І офіцери, і їхні ординарці виїхали в напрямку передової, але потім повернули до розташування петлюрівських військ. Ця надзвичайна подія дуже стривожила командира полку П’явку, і він удався по допомогу до сусідніх червоних частин.

Група офіцерів під орудою Тимофія Виборного, яка знала план оборони більшовицьких частин,  допомогла українському війську скорегувати артилерійський вогонь по спеціальній комендантській роті, що прибула з Херсона для „наведення порядку”, по штабові полку, по розташуванні резервів та інших важливих позиціях червоних. Петлюрівці прорвали фронт оборони, але прорив було ліквідовано силами сусіднього 5-го радянського полку. Під час цих подій знайшли убитим командира полку Д.П’явку, який загинув за нез’ясованих обставин.

Ті, хто не пішов за Тимофієм Виборним до війська Петлюри, потрапили в оточення, а коли вибралися з нього, то перейшли в розпорядження Московського загону (командир Ільїн, начштабу Васильєв). Цей загін нападав уздовж залізниці на петлюрівські панцерники, брав участь у боях. Згодом солдати і командири, які залишилися із Миргородського полку, влилися до 392-го Таращанського радянського стрілецького полку. Про події 18 квітня, крім Ксьонзенка, писав також у своїх спогадах колишній боєць Миргородського полку Олексій Чучмай (ці записи нині зберігаються в Миргородському краєзнавчому музеї).

Під натиском потужної російсько-більшовицької навали військо С.Петлюри відступило, 27 квітня ним було залишено станцію Шепетівку. Сила поборола силу. Українська армія кривавилася в нерівних змаганнях із зайшлою потугою аж до осені 1920 року.

А яка ж доля тих миргородських офіцерів, що перейшли до Української армії? Маємо відомості про те, що Т.Виборний із весни 1919 року по 1920 рік командував 6-м піхотним полком у Корпусі Січових стрільців, який був під орудою Є.Коновальця. Про інших же офіцерів жодних свідчень не збереглося. Проте, здогадуємося, що вони теж не склали зброї в боротьбі за волю України.

 

                                      Людмила Розсоха, заступник директора з наукової роботи Миргородського краєзнавчого музею, заслужений працівник культури України, член Народного Руху України з 1989 р.

                                     

 

Категорія: Історія | Переглядів: 1001 | Додав: Lavrik | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 2
2 Hendy  
0
Hats off to whevoer wrote this up and posted it.

1 Павло  
0
Сайт для себя открыл недавно, с восторгом и уважением читаю статьи Людмилы Розсохи
являюсь коренным жителем Миргорода в четвертом поколении, побольше таких статей ,это напоминание кто мы и куда идем .Жду новых интересных статей.Спасибо.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]

» Голова
 
 Голова Миргородської міської організації Народного Руху України

» Нові фото


» Календар
«  Липень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031

» Дузі сайту

maidan.org.ua





PR-CY.ru

Информер тиц и PR



Copyright MyCorp © 2024
Конструктор сайтів - uCoz