Сергій ШЕБЕЛІСТ, Полтава
Незважаючи на те, що знаменита битва під Полтавою відбулася понад 300 років тому, пристрасті довкола неї не вщухають і досі, отримуючи нові імпульси розвитку й сюжетні повороти. Йдеться, звісно, не лише про нашумілу історію з (не)встановленням монументів гетьманові Івану Мазепі й голові Директорії УНР Симонові Петлюрі (див. «День» № 232-233 за 17—18 грудня 2010 р.), але й про відносно нещодавні скульптурні ініціативи місцевої влади.
«ГЕТЬ МУТАНТА-ОКУПАНТА!»
У червні 2010 р. під час відзначення чергової річниці Полтавської баталії радник тодішнього міського голови, кандидат архітектури, доцент Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка Валерій ТРЕГУБОВ заявив про реконструкцію пам’ятника «доблесному коменданту Полтави полковникові Келіну і славним захисникам міста в 1709 р.». На практиці це означало, що невдовзі гранітний обеліск поблизу парку «Перемога» увінчає фігура двоголового орла, котру 1921 р. як символ імперії демонтували більшовики. За словами архітектора, який, до речі, вважає себе поміркованим українським націоналістом, суть реконструкції (скульптор Сергій Олешко) полягає у відновленні первісного вигляду культурної цінності. «Без якихось елементів пам’ятник недосконалий. Наприклад, якби хтось знайшов би автентичні руки Венери з Мілоса, то невже їх би не додали до скульптури богині? Зробили б копію того образу, до якого ми всі звикли, але відновили б первинний замисел автора скульптури», — говорить Валерій Трегубов.
Після цього патріотична громадськість міста відразу забила на сполох і звинуватила архітектора та чиновників міськвиконкому в російському націоналізмі й холуйській запопадливості. «Намір пропагувати в бронзі російський імперіалізм Трегубов та його однодумці аргументують тим, що так пам’ятник виглядав за часів царизму, а отже без двоголового імперського орла він «недосконалий». Ще одним «аргументом» є те, що «всі роботи профінансовано меценатом», прізвище якого шановний архітектор сором’язливо замовчує. А що, якщо завтра якийсь меценат захоче «заради історичної справедливості» й відновити пам’ятник Сталіну чи завішати міські установи портретами російських царів і більшовицьких вождів? На наше глибоке переконання, шовіністичні уподобання, політичні чи фінансові інтереси меценатів, архітекторів чи будь-яких лобістів не повинні впливати на те, який вигляд матиме наше місто», — йдеться у заяві руху добровольців «Простір свободи». Під час липневого рок-фестивалю «Мазепа-фест-2010» активісти цієї громадської організації влаштували біля монументу полковникові Келіну міні-перформенс, патраючи символічну двоголову курку-мутанта і скандуючи гасла «Мазепу — в Полтаву, мутанта — в канаву!» та «Геть мутанта-окупанта!».
ОРЕЛ РОЗПРАВЛЯЄ КРИЛА
Спочатку планували, що реконструйований пам’ятник захисникам Полтави відкриють до Дня міста — 23 вересня 2010 р., але перед жовтневими виборами до місцевих рад процес «відродження скульптурної та історичної справедливості» дещо пригальмував. Тоді можна було розраховувати, що на зміну національно байдужому міському голові Андрієві Матковському прийде більш-менш чутливий до українства наступник — підприємець Олександр Мамай («Совість України») чи екс-губернатор Полтавщини Валерій Асадчев (УНП). За результатами перегонів переконливу перемогу здобув пан Мамай, який, між іншим, під час передвиборної кампанії досить прихильно відгукувався про постать Івана Мазепи, проте, ставши «мером усіх полтавців», не захотів укотре збурювати територіальну громаду. На підтвердження слушності такої примирливої позиції градоначальник навів власну статистику, яка свідчить, що лише 6% мешканців міста виступають за встановлення пам’ятника Мазепі (скульптор Микола Білик). Водночас мер Полтави підкреслив, що це питання належить більше до компетенції Президента й парламенту, рішення яких, звісно, слід виконувати, а він, мовляв, займається лише господарськими справами. Так ніби й не було відповідного пункту в указі Віктора Ющенка про відзначення 300-річчя військово-політичного виступу гетьмана Івана Мазепи та рішення міської ради попереднього скликання (щоправда, згодом скасованого).
Натомість Олександр Мамай куди прихильніше ставиться до згадуваної ініціативи архітектора Трегубова й не сприймає двоголового орла як символ Російської імперії. «Що стосується мене особисто і цього пам’ятника, то я не заперечуватиму. Тим паче, коли я побачив в інтернеті, яким був цей пам’ятник, то він мені дуже сподобався. Усі мої родичі по лінії мами і тата живуть у Санкт-Петербурзі. Тому ставлення до Росії в мене найчистіше. Я впевнений, що нам потрібна співпраця і з Росією, і з Білоруссю, і з Казахстаном. Між нашими країнами повинні бути не тільки партнерські, а й дружні відносини», — заявляє полтавський міський голова Олександр Мамай. І, схоже, саме орел з лавровим вінком у пазурах має символізувати цю нерозривну дружбу братніх народів.
На тлі незацікавленості місцевої влади в увічненні українських історичних діячів лунають доволі ексцентричні контрпропозиції з боку окремих політичних сил. Так, у серпні 2010 р. екс-кандидат на посаду мера від ВО «Свобода» Василь Ковальчук, певно, надихнувшись запорізьким досвідом, запропонував встановити пам’ятник Мазепі (без постаменту) на власному обійсті в центрі міста — тимчасово, допоки не зросте національна свідомість полтавців, чого доведеться чекати, либонь, не один рік. «На превеликий жаль, значна частина суспільства, в тому числі й влада, місцеве самоврядування, живе цінностями, сформованими колоніальним і комуністичним минулим, які дуже міцно сидять у головах людей. Полтава переповнена колоніальними пам’ятниками, тож логічно було б, щоб нарешті Українська держава поставила пам’ятники своїм героям і люди побачили, що вона турбується не лише про важливі соціальні речі, але й має власний погляд на свою історію. Мають бути не тільки пам’ятники «русской виктории», а й монументи українським лицарям», — стверджує голова обласного осередку «Просвіти», народний депутат від «Нашої України» Микола КУЛЬЧИНСЬКИЙ. Він не підтримує ідею пана Ковальчука і в крайньому випадку пропонує встановити пам’ятник Мазепі поблизу Свято-Покровського храму УПЦ КП у спальному мікрорайоні Сади-2, якщо на це дасть згоду муніципалітет.
А поки бронзовий гетьман два роки поспіль стоїть на зовсім іншому подвір’ї — творчо-виробничого комбінату «Художник» у Києві, на обеліск захисникам полтавської фортеці готується злетіти двоголовий орел. Втілення в життя цього задуму може спричинити чергову хвилю протестів, тому, щоб уникнути їх, активісти патріотичних рухів закликають міську владу нарешті схаменутися та припинити дії, що мають, м’яко кажучи, неоднозначний символічний підтекст.
КОМЕНТАР
«Не боятися привидів минулого»
Андрій М. ОКАРА, публіцист (Москва):
— Питання про відновлення на пам’ятнику Келіну в Полтаві двоголового імперського орла краще не розглядати в чорно-білій перспективі — в оптиці «за» чи «проти». Так, з одного боку, відновлення цього пам’ятника в автентичному первозданному вигляді треба вітати, оскільки він є не лише пам’ятником Полтавській битві, але також й артефактом початку XX століття. Окрім того, з орлом він стає довершеним та естетично цікавішим. Не кажучи вже про те, що пам’ятники треба відновлювати у первісному вигляді. Але, з другого боку, будь-які пам’ятники — це насамперед знаки та символічні маніфестації певних ідей, а вже потім — мистецькі витвори. Отже, треба розуміти, що саме в символічному плані означатиме відновлення орла нині? Орел опиняється в тому ж контексті, що й одеський та севастопольський пам’ятники Катерині II, що й запорізькій пам’ятник Сталіну та сімферопольський «антибандерівський» пам’ятник «Выстрел в спину».
Показовим є шалений захват від відновлення усіх цих пам’ятників, включно з полтавським орлом, з боку українофобів та україноненависників — як російських, так і українських (включно з полтавцями). Для Російської імперії Полтавська битва стала точкою відліку, для гетьманської України — швидше навпаки: точкою неповернення. Вважаю, в подібному складному символічному контексті доцільною була б ув’язка питання про двоголового орла на пам’ятнику Келіну з питаннями про встановлення у Полтаві пам’ятників Івану Мазепі та Симону Петлюрі. Тобто або Полтава — це місто вільних духом людей, які не бояться привидів з минулого, які толерантно ставляться до будь-яких історичних артефактів, і тоді доречні і двоголовий орел на пам’ятнику Келіну, і Мазепа в центрі міста і Петлюра — ближче до будинку, де він народився. Або Полтава — це місто морально недорозвинутих та духовно обмежених фанатиків, тоді треба зачекати — і з двоголовим орлом, і з Мазепою, і з Петлюрою, — поки народ не подорослішає. Якщо ж орел з’явиться без Мазепи та Петлюри, то, зважаючи на настрої полтавських ненависників Російської імперії, не здивуюся, якщо його спіткає доля запорізького пам’ятника Сталіну.
