Повернутися ще раз до подій у Верховній Раді 16 грудня минулого року мене спонукала відповідь, яку я нещодавно отримав від прокуратури міста Києва, на мою заяву про вчинення злочину в порядку статті 95 КПК України. Нагадаю, що 25 народних депутатів від фракції "Наша Україна – Народна самооборона" написали заяви до Генеральної прокуратури України з вимогою порушити кримінальну справу за фактом подій у парламенті 16 грудня, коли організована група депутатів-регіоналів, увірвавшись до зали пленарних засідань, використовуючи стільці та інші "підручні" засоби, звіряче побила депутатів від опозиції.
Ці заяви були вручені заступнику Генерального прокурора Є.Блажівському, під час його доповіді у парламенті 22 грудня минулого року. Ось копія відповіді, що надійшла на мою адресу:
Прокурор міста Києва Ю.Ударцов зазначає, що моє звернення "... долучене до матеріалів кримінальної справи N50-5926, порушеної за фактом незаконного впливу на Голову Верховної Ради України та народних депутатів України з метою перешкодити виконанню ними службових обов´язків, вчиненого особами з використанням свого службового становища, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 344 КК України, та за фактом заподіяння легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров´я, за ч. 2 ст. 125 КК України.".
Отже, із відповіді видно, що з самого початку кримінальна справа була порушена за фактом блокування трибуни Верховної Ради. Тобто, потерпілі депутати-опозиціонери гіпотетично у майбутньому можуть змінити статус на обвинувачених (за умови зняття з них депутатської недоторканості).
На моїй пам´яті це перший випадок, коли кримінальна справа порушується саме за фактом блокування трибуни Верховної Ради. Хочу відзначити, що блокування трибуни парламенту є однією із форм політичної боротьби. Така практика існує у всіх європейських країнах, але кримінальні справи там за такі дії не порушуються. Інша справа, коли ця політична боротьба переростає у бандитські "розборки" з нанесенням тілесних ушкоджень групою осіб за попередньою змовою із застосуванням сили та сторонніх предметів.
Про цинізм в даній ситуації говорить й інший факт. Провівши невелике дослідження, я підрахував, що протягом 1 – 6 сесії Верховної Ради VI скликання фракція партії Регіонів, перебуваючи тоді в опозиції, блокувала трибуну парламенту щонайменше 54 пленарні дні. Але кримінальні справи за це тоді не порушувалися і груба сила для розблокування роботи парламенту не застосовувалася.
Друга обставина, на яку я звернув увагу, ознайомившись з відповіддю прокуратури, це те, що правоохоронними органами факт побиття народних депутатів розглядається як заподіяння легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров´я – ч. 2 статті 125 КК України (нагадаю, що потерпілим народним депутатами було запропоновано пройти освідування на предмет нанесених їм тілесних ушкоджень більше ніж через тиждень після побиття).
Порушуючи кримінальну справу за фактом перешкоджання діяльності державного діяча (стаття 344 КК України), прокуратура, в той же час, чомусь не побачила з іншої сторони ознак складу злочину, передбаченого статтею 346 КК України ("Погроза або насильство щодо державного або громадського діяча"). Відповідно до частини 2 статті 346 КК України "Умисне заподіяння особам, зазначеним в частині першій цієї статті (прим. – Президенту України, Голові Верховної Ради України, народному депутату України, Прем´єр-міністру України, членам Кабінету Міністрів та іншим) середньої тяжкості тілесних ушкоджень чи легких тілесних ушкоджень, нанесення побоїв чи вчинення інших насильницьких дій у зв´язку з їх державною або громадською діяльністю – карається позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років".
Чим продиктовані такі дії прокуратури? Можливо тим, що ч. 2 статті 125 КК України (за якою порушено кримінальну справу), передбачає покарання у вигляді штрафу, громадських робіт, арешту або обмеження волі. Це – злочин невеликої тяжкості, кримінальна справа за фактом вчинення якого, до речі, порушується лише за скаргою потерпілого і так само може бути закрита за заявою останнього. Разом з тим, злочин передбачений ч. 2 статті 346 КК України є тяжким, а отже різними є і міра покарання, і строки давності притягнення до кримінальної відповідальності (стаття 49 КК України).
До речі, щодо перешкоджання діяльності державного діяча. Пригадую грудень 2006-го року – початок 2007-го, коли група народних депутатів від партії Регіонів перешкоджала виконанню мною моїх службових обов´язків на посаді Міністра закордонних справ, не пускаючи мене на засідання Кабінету Міністрів. Тоді ці злочинні дії так і не знайшли належної правової оцінки з боку Генеральної прокуратури України.
Особисто у мене немає сумнівів в тому, що і злочинне побиття народних депутатів також не отримає належної правової оцінки з боку правоохоронних органів. Навпаки, скоріше за все, ця кримінальна справа буде використовуватись як один із важелів тиску на опозицію, а використання стільців як аргументу у політичній суперечці, увійде в практику парламентської більшості.
На жаль, це ще одне яскраве свідчення взятого нинішньою владою курсу, спрямованого на побудову в Україні авторитарного державного режиму, де система правоохоронних органів відіграє роль репресивної машини для боротьби з інакомислячими та захисту інтересів тих, хто перебуває при владі.
