( Закінчення )

Продовольча політика на Миргородщині, як і в усій Україні, чинилася безкомпромісно-жорстокими методами. Навіть самі учасники й керівники продзагонів, не приховуючи суті, називали цей процес „викачуванням хліба”. На початку 1921 року в повіті було зібрано 608000 карбованців грошей і цілий ешелон із хлібом, маслом, салом, яйцями, одягом. 8 лютого 1921 року все це було відправлено зі станції Миргород на Донбас та в промислові центри Росії. За спогадами сучасників, такі ешелони відправляли з Миргорода майже щомісяця [53]. За те, що миргородські комуністи одними з найперших в Україні успішно виконували продподаток, Г.І.Петровський вручив „трудящим Миргородщини” перехідний червоний прапор, наголосивши, що він окроплений кров’ю і побажавши „здійснити нові подвиги і виконати до кінця продподаток” [54]. Тож „нові подвиги” не забарилися.

Дуже довго не вщухав збройний опір радянській владі в районі Шишаків. 1922 року в Шишаках сталася „петлюрівська змова”, на придушення якої посилали спецзагін М.Шастуна [55]. У травні 1923 року на станцію Яреськи вчинив напад об’єднаний загін отаманів Линника і Чорного, який був спрямований проти комуністів [56].

Дуже мало відомостей збереглося про знаний свого часу на Полтавщині загін Марусі, який діяв у 1918 – 1920 роках на теренах Лохвицького, Миргородського та инших сусідніх повітів. Дмитро Заславський, брат комуніста Семена Аврамовича Заславського (комісара ВЧК, убитого в Миргороді під час повстання Сергія Дубчака), згадуючи діяльність брата, розповідав про події 1918 або початку 1919 року, коли той, узявши з собою групу чекістів, виїхав із Миргорода до Попівки: „Повернувся десь через тиждень. Мати каже: „Де це ти тиждень гуляв?” – „Та гуляв, так гуляв, що ледве голови не втратив, але нічого, ми цілі, а „Маруся Богуславка” своєї голови вже не підніме” [57]. Проте тоді, під Попівкою, сили Марусі ще не були розбиті дощенту, остаточно загін було ліквідовано лише 1920 року [58].

Керівник селянського загону із Кобеляцького повіту Андрій Левченко водив своїх бійців рейдами у південно-східній частині Миргородського повіту – в Багачанській, Устивицькій, Яреськівській і Шишацькій волостях із весни до осени 1920 року. Один із його загонів було знищено силами спецгрупи М.Шастуна за допомогою червоноармійських частин [59].

Протягом року, з весни 1920 до весни 1921 року, на території Миргородської волості ходив загін („куркульська банда”, за висловом комуністів) під проводом Мельченка. Його було ліквідовано в селі Біликах поблизу Миргорода силами миргородського волосного загону під орудою голови волосного виконкому І.П.Лищенка [60].

Дуже скупі й дещо суперечливі дані про загін Зінаїди Морачевської (1900 – 1922), молодої української дворянки, діячки освіти в с. Сенчі Полтавської губернії. 1920 року вона жила в Полтаві, де була заарештована 29 грудня й засуджена колегією Полтавської губернської Надзвичайної Комісії 13 січня 1921 року «за належність до підпільної петлюрівської організації і розголошення таємниць держави» до розстрілу. Дані про виконання вироку відсутні. Можливо, їй удалося якомось чином уникнути страти. За деякими даними, в 1920 – 1922 роках вона керувала повстанською антибільшовицькою групою, яка діяла спочатку в районі селища Чорнух, 1921 року в районі між Ромоданом і Миргородом, згодом між Миргородом і Полтавою. Зінаїда Морачевська мала псевдонім Лісова Квітка, ймовірно, за свою молодість і красу. Вона загинула в бою з більшовиками. Реабілітована посмертно 1994 року [61].

У інших селах Миргородщини теж діяли невеликі групи „лісових братів”. У Зубівці невдоволених селян очолив отаман Голий, у Хомутці – Гилюн (був убитий не раніше 1921 року одним із керівних ідеологів миргородських комуністів Мефодієм Кирпосенком) [62].

Миргородщина була тереном операцій загону відомого отамана Зеленого. Восени 1923 року миргородські чопівці одержали донесення, що з лісу біля села Попівки йде загін Зеленого. Оперативники виїхали їм назустріч, але „зелені” встигли розчинитися в безкраїх степах [63].

Діяли на території Миргородського повіту (згодом району) й инші селянські загони. На жаль, поки-що не вдалося визначити їх локалізацію. Відомо лише, що керували ними отамани Рак (за деякими даними, петлюрівської орієнтації; за нашим припущенням, міг діяти в районі с. Бакумівки), Коломієць, Черкес, Штаня [64] та инші. Їхнє політичне спрямування і характер діяльности, здебільшого, нам не відомі.

Комуністична пропаганда всіляко намагалася ототожнити повстанські селянські загони зі злочинними групами кримінального характеру, які в ті смутні часи теж шастали по селах і хуторах Миргородщини. Відділити добре зерно визвольних формувань національно-патріотичного характеру від плевел із кримінальним нальотом – це завдання майбутніх дослідників. Метою ж цієї статті було зібрати для початку хоча б деякі відомості про таке складне, суперечливе й мало досліджене історичне явище як повстанський рух на Миргородщині.

 Людмила Розсоха заступник директора  Миргородського краєзнавчого музею з наукової роботи, Заслужений діяч культури України, член Народного Руху України з 1989 року.